Щиро вітаю всіх Тетян і всіх жінок з Днем Тетяни. І нехай у вашому житті вимріяна зустріч обов'язково відбудеться. Кохання вам і найкращих квітів землі. Зі святом, Тетянки! Подарунком для вас- моя розповідь...
ЗОЙК МОВЧАННЯ або Тетянин день
Небо висвічувалося зорепадом вічного сяйва. Зірки мерехтіли у безмежжі простору, здавалося, запрошували подорожувати. Тетянка поспішала, та все ж, мимохідь поглядала у небесну далину, зачарована красою зоряниць, які так манили її своїми крихітними кристаликами-зірочками. Диво і краса утворювали живе небесне зоряне полотно, яке пломеніло і хвилювалося, освітлюючи земну дорогу, з висоти споглядаючи за кроками маленької людини, що поспішала на побачення.
Тетянка любила небо, небо любило її, а вона ще кохала Славу. І їй так хотілося, щоб усі прийняли це кохання: і небо освятило, і земля збагатила, і люди звеличили. Дівчина поспішала — до єдиного, першого у своєму житті, коханого. Зустріч закоханих була особливою. Побачення призначили на святковий Тетянин день. Тому і вирішили провести його урочисто — в улюбленому затишному кафе. Ще здалеку вона побачила свого обранця, пришвидшила крок — і вже ніби летіла назустріч коханню, не задивляючись на зорянистий небесний шлях. Ось її краса і диво, стоїть, мерзне біля кафе, роззирається навколо в пошуках Тетяни. Ластівкою підлетіла до Слави, простягла назустріч руки, відчувши холодні долоні, ніжно посміхнулася і притулилася до грудей.
— Яке щастя бути поруч, — подумала і зашарілася. Вперше так сміливо пригорнулася до хлопця. А юнак, урочисто і поважно, взявши за руку, ввів Тетяну в новий бурхливий молодіжний світ міських розваг. Зал ледве освітлювали кілька декоративних ліхтариків. І тільки стеля зоряно мерехтіла у сяйві різнокольорового світла, що вигравало у такт шаленій музиці. Тетяна на мить розгубилася... спіткнулася на порозі від різкого перебігу світлових променів, які вириваючись із темряви, охопили її своїм сяйвом. Ще міцніше стиснула руку і ступила через поріг. Довірилась коханому.
Як то було давно... А вона так все яскраво пам'ятає. Вечір був таким же. Тільки інші закохані сидять за романтичними столиками із духмяними свічками. Так, сьогодні це інший, ще більш сучасний інтер'єр, хвилююча музика в стилі кантрі, чарівні і ввічливі, з відточеними манерами, офіціантки, інша назва кафе, рішуча господиня, яка вельми запопадливо зустрічає запізнілих відвідувачів. І саме ця запобігливість найбільше дратувала Тетяну. Була фальшивою, нещирою, зал з кожною хвилиною ставав все чужішим.
— Жаль, що "місце зустрічі змінити не можна", — промовила до себе і сумно посміхнулася Тетяна. А колись це був справжній відпочинок. Вони часто зустрічалися саме тут. Наснага перших почуттів збагачувала кохання, а звичний інтер'єр і улюблена музика ще більше зближували їх серця. Познайомились на експозиції художньої виставки. Тетяна любила малювати і при нагоді подорожувала у світ мистецтва. Особливо захоплювалася художніми роботами молодих художників, де бачила сміливі форми новизни часу. Розглядала, приміряла до майбутніх, ще нестворених своїх робіт. Одним словом, мріяла. Якось задовго вивчала одну картину. Незвичайною була її тематика. Називалася — "Задзеркалля". Пробувала уявити автора у процесі творення цієї роботи. Які виникали у нього почуття? Світ без мрій, без любові? Реальний світ без майбутнього? Поруч зупинився молодий хлопець, захоплено розглядаючи полотно. Мабуть, це його робота, і ще уважніше почала вдивлятися в картину.
— Ви, зрозуміли картину? — запитав. — Це робота мого брата, — і захоплено почав розповідати про мистецтво. Картини з часом дійсно принесли визнання художнику. І Тетяна із Славою раділи успіхові близької людини. Але любила дівчина, понад усе на світі, хлопчину, який ще не досягнув "художньої вершини", але жив мистецтвом і марив творити справжнішедеври. Вони мріяли разом. Але! Не так судилося...На братову пропозицію приїхати до нього (Олексій вже працював і жив за рубежем) була однозначна відповідь: "їхати". Тепер побачення складалися тільки із мрій Слави, Тетяниним місця не було. Єдине, що залишилося — це велика надія на зустріч. Тетяна закінчувала навчання. Де буде працювати і чи залишиться в місті — не знала. Вирішили: обов'язково зустрітися, якщо іншої нагоди не буде, саме тут, у Тетянин день.
— Ти обов'язково чекай, я повернуся тим, ким хочу стати, — заповідав Слава на останньому побаченні. Якщо буде можливість, писатиму. Коли ж трапиться вимушена перерва, наше кохання не загубиться, у нього буде єдине місце зустрічі. Тут. Тільки чекай. Будь ласка, рідна, — вмовляв розгублену і засмучену Тетяну окрилений юнак. Але чому ж так стискалося серце і тужила душа дівчини. Часто приходила сюди сама впродовж першого року чекання, так і не отримавши жодного листа від коханого. Особливо зворушливо збиралася на побачення після розлуки — на Тетянин день. Здавалося, така довга мовчанка — це підготовлений сюрприз, зустріч, загартована у випробуваннях довгої розлуки. Але зустрічі не було. Самотня дівчина,вже попри який час, йде зустрічати Тетянин день без коханого. Зойк мовчання спустошував надію, печалив серце...але ще жевріла віра словам коханого. Скільки раз вони звучали набатом у її' душі! Та сила її кохання була безмежною. І вона знову збиралася на зустріч. І знову поверталася сама. Чекала наступного свята, щоб з новою надією... і, можливо, вимріяна побачення відбудеться. Адже коханий просив: "Чекай". І Тетяна чекає. Славо, чекає... Вона любить!
Як зворушливо...Надія-це промінь,що освітлює темряву зневіри.Як же хочеться,щоб ота надія цієї милої дівчинки виправдалась...
Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, адже і цього Тетяниного дня наша героїня не зустріла коханого. Чи зневірилась? Сказала, що наступний рік уже буде останнім. Дуже вже заміж кличуть, а вона все чекає, бо його любить. Ось таке продовження історії. Ні, не продовження, а поки зупинка.Як будуть зміни, напишу іншу історію. Поки чекаємо разом.Вибачте, що довго пояснюю, мені її теж шкода.Успіхів Вам
Така насолода від прочитаного - чарівна поетична проза, слова чисті добрі засвічені, і тремтке чекання, яке висвячує Тетянин сховок болю...
З прийдешнім Днем Твого Ангела, Тетянко! Чарівливого Слова і щасливої долі!
Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ваш коментар-це таке тепло і сонце. дякую за щедрість
Проймає до 
А ще вдячна за зустріч 
