Trentemøller: Moan
Про тебе думки фрагментами,
обрізками пам’яті,
спалахами,які гаснуть в мені НЕДОбачиними снами.
Я хочу до тебе і мені страшно,
мені недовистачає твого кольору очей твоєї солодкості…
Надягну повіки і ти перетворюєшся на тінь
в темній кімнаті…
переслідуєш усмішкою
і блиском …в нас це спільне.
Я майже не сплю…
слухаю пісні…
І сходи сонця ковтаю НЕДОхолодною кавою
І по той бік вікна заспане сонце малює надію,
каплями конденсату на щоках…
Ти ближче коли я слухаю щось спільне
І мене притягує до тебе музикою,одною на двох
вона на один дотик роблять тебе ближчим і ріднішим.
Я хочу посміхнутись,щоб ти відчув це на своїй шиї,знову…
Я не можу справитись з думками…
І ці НЕДОлисти ,так і будуть відроджуватись в мені снами
які ти НЕДОпобачиш…
будуть розривати капіляри на пузлі .
Без..не...до-те-бе
які ще поки що я можу скласти
І це заставляє мене кричати…
Мені так НЕДОвистачає тебе…
Відверто, якось з надривом. Таке відчуття, що почуття, які живуть в тобі роздирають тебе на шматки, як ти пишеш на пазли. Вони тебе емоційно вимучують, добивають. І найгірше, що виходу з цього лабіринту ти поки що не знайшла.
MADLEN відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
можливо так і є,і вдіяти щось надзвичайно важко коли знаєш,що є всі шанси,просто дорватись до кінця.
дякую Маряно 
коли знаєш,що є всі шанси,просто дорватись до кінця. 
рада ,що читаєш 
? 
