Коли ніч торкається чолом її холодної подушки,
вона ковтає залишки передозованої кави,
ким то непотрібними і викинутими спогадами…
години вибивають на її плечах абстракції суму
саме він стає інтенсивніший коли на одинці із собою…
тоді хочеться ,
кричати…
тому що боляче говорити
хочеться писати безглузді вірші…
плакати,щоб ніхто не заважав…
кусати лікті і пальці…
наче в остатнє хочеш його відпустити…
не можеш…
ніколи не зможеш…
адже саме він навчив тебе посміхатись…
писати
його по каплі…
по букві
виливаючи все на папір…
кровотечею із скусаних губ…
до втрати сили…
і низького гемоглобіну…
розтріпаного волосся…
писати…
писати…
до обпечених пальців…
до прокидання ранку …
наодинці…
щоб незабути...
години вибивають на її плечах абстракції суму...- Така експресія почуттів-просто жмуток нервів...Дуже б хотілося,щоб твоя ЛГ,Наталю,не почувалася такою самотньою...
MADLEN відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
якось так написалося Наталю..і де цей сум береться в Л.Г невідомо...
MADLEN відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі 
Рада Вашому візиту 
і за розуміння,дякую 
Така експресія почуттів-просто жмуток нервів...Дуже б хотілося,щоб твоя ЛГ,Наталю,не почувалася такою самотньою... 
та ні,мені здається в мені ця межа завжди була 
заблукати,навідь інколи хочеться 
