Йшов дощ. Набридливий, огидний дощ. А вона, лежачи під теплим пледом на дивані, писала ЙОМУ листа. Як завжди у безвість. Писала про те, що наболіло. Писала про біль, душевний біль, який скував її в свої тяжкі лещата, про кохання і ненависть водночас до НЬОГО, одного, єдиного.
Але вона знала ще й те, що ВІН навіть не прочитає цього листа. Погляне на знайому адресу, на мить замислиться, а потім вкине до шухляди і не згадає…. Не згадає, так як і її. Вона лише перегорнена сторінка, про яку він воліє забути. Не потрібна йому й та смужечка часу їх сумісного щастя…Тепер ВОНА для нього просто тінь минулого.
Вона знає від подруг - у НЬОГО є інша. Стрункіша, привабливіша, та що й казати,вродливіша. Він кохає цю іншу. А, може, кохають лише його очі, адже чоловіки люблять очима…Він щасливий! Ладен літати на крилах, якби це було можливо…. Для нього вже не важлива та, яка пише йому цього злощасного листа. Їй відведена роль колишньої…. Їй нічого не лишилось, окрім пам’яті, а ще….а ще залишився дощ.
Вона дивилась у вікно. По щоках текли сльози, а на колінах лежав списаний листок паперу. Та сльози все текли, мов дощові краплини по склу. Раптом вона розірвала аркуш на шматки. За мить все те, що було втіленням її страждань, переживань і почуттів, перетворилось на дрібні клаптики. Такі, як її душа. Пошматована з уривками спогадів і даремних мрій. Мабуть, її, цю нещасну душу, вже ні за що не склеїш.
Вона відчула себе пораненим птахом з перебитим крилом,що випадково потрапив у сіті оманливого і безжалісного кохання, яке спочатку обіцяло насолоду, щастя, а згодом забрало в жорстокий полон з безсонних ночей, чекань, сподівань, надій і гірких розчарувань.
Дівчина з кожним днем дарма намагалась вирватись на волю з цієї пастки, і ковток свіжого повітря свободи для неї був, як недосяжна вершина.
Вона поволі піднялась з канапи, відчинила вікно і свіжий вихор увірвався без дозволу до кімнати…. Мимовільна усмішка торкнула її вуста.
не бачу й краплі я кохання лише заплакане страждання...лише негідника актора що тільки й вміє грати ролі...а справжні й чисті почуття не взмозі дати те хлопя...а проза гарна, дуже гарна...
Леся Приліпко-Руснак відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ні,цю нещасну душу можна склеїти,забувши минулі образи та страждання.Знаю по собі,що зробити це нелегко,але потрібно йти вперед на зустріч новому щасливому життю...
Леся Приліпко-Руснак відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
