Скільки у світі є видів катувань? Впевнена, безліч! Всі вони, безперечно, жорстокі і аморальні, проте серед величезного арсеналу тортур немає одного. Того, що вигадала я. О, якби я була якимось деспотичним тираном, я, безсумнівно, його ввела б. Знаєте яке? Випробування чеканням! Я б змушувала людей повірити у те, чого вони прагнуть найбільше, а потім, не даючи конкретної відповіді, розвернулася б круто на підборах і сказала: «Чекайте!»
Чекання мене вбиває... Повільно, методично, скрупульозно... Уже котрий день я гіпнотизую телефон, силою думки змушую його дзвонити, але... Не пройти мені кастингу на шоу «Битва екстрасенсів»... Телефон не дзвонить.
Стираю до болю пальці, перевірячи раз у раз свій е-мейл. Але і він мордує мене своєю білосніжною порожнечею.
Чекаю... Ех, я згодна чекати, якби ж тільки знати, що це очікування увінчається успіхом, що в кінці-кінців, я досягну того, чого хочу. А якщо все марно? І я замість того, щоб щось робити, діяти, просто безглуздо витрачаю дорогоцінний час? Якщо таким чином я відбираю сама ж у себе інші шанси, які мені підкинула би доля?
Повільно тягнуться секунди. Вони липнуть до пальців, наче клей на деревах, я їх намагаюся віддерти, але натомість бачу тільки прозорі світлі нитки, які обплутали не тільки мої руки, а всю мене. Тепер я – заручниця часу. Міцно зв’язана липкими тенетами хвилин і секунд. Пручайся, борсайся – безрезультатно! Залишається одне: заспокоїтись і чекати. Чекати на те, що хтось прийде на допомогу і звільнить або на те, що клей засохне, задубіє і я зможу його розбити на тисячі дрібних шматочків. Яке ж вишукане катування – оте очікування...