Серце болить за Україну
Серце болить за Україну,
Коли я не піду – полину
У поля широкі та безкраї,
Де колись жита стояли.
Жайворонки там звивались
І піснями заливались,
Де волошечки синіли
Й мавки по ланах бродили.
А зараз в полі бур’яни
Не сіяні, не кошені зросли,
Тут берези – самосійки
Дотягують до сонця гілки.
Нема хазяїна, а чи він буде?
Чи оратимуть це поле люди?
Чи виростуть, як із води
Бари, сауни, гіперсклади?
Чи потягнуться до неба дачі?
Не колгоспників, не наші,
Не отих, хто хліб цей жали
В кого спини позгинало.
Може висотки, як гриби
Вилізуть із під землі,
А де ж хлібам тоді рости?
Чим житимем, скажіть, тоді?
Та чого себе питаю?
Воно все вже проростає
Гіперсклади, нові висотки,
Центри розваг, бензоколонки.
А поруч тут були сади
Весною рясно так цвіли
І плоди усім давали
Тихо листячком шуршали.
Росли там яблука і сливи,
Абрикоси ще родили,
Груши Бери і горіхи
Дарували людям втіху.
Цих садів зараз немає
Кропива сама зростає,
А ще пні… одні пеньочки
Не шелестять давно листочки.
Сади зрубали – де порядки,
Де городина чи грядки?
Вбити – вбили, корчували,
Яку користь з цього мали?
Так і лишили самі гілки
Не лазитимуть по гілках дітки,
Не рватимуть червоні вишні…
Комусь було усе це лишнє.
Викоренили, погубили
Нового не насадили,
Залишили нам свій спадок
Каламбур і безпорядок.
Коло саду була ферма
Вона також вже померла
Розібрали люди стіни
Не познаходиш більше винних.
Тут корівоньки доїлись
Множилися і плодились
І молочні були ріки,
Ділося куди все тільки?
Ще овечки блекотали
Травку по лугах щипали,
Гралися малі ягнята
Рогатого штовхали тата.
Й свиноматки поросились
Люди коло них крутились,
Для усіх була робота
Про твариночок турбота.
Зоотехніки, ветеринари
Піклувались про отари
Стада пастухи ці пасли…
Ферм тепер життя погасло.
Свиней усіх повирізали
Не рентабельними стали,
Корів вивезли на бійні…
Вони ж доїлися і були тільні.
Нема телят, нема овечок…
Ішов день та ішов вечір,
Ішов рік і час розрухи
Хто нагрів на цьому руки?
«Не вигідно!» - з верху сказали,
Що могли розграбували
Пийте штучне молоко
І воно руслом потекло.
Їжте м'ясо на гормонах
Воно краще ніж у дома
І пів року лиш росте
М'ясо наче… та не те…
Неподалік була бригада
Також людям була рада
Механізація робила
У техніці колгоспа сила.
Трактори торохкотіли
На поля гнойок возили
І орали й скирдували
На полях сонце стрічали.
Зерно везли до комори
Їм світили в небі зорі
Берегли все до зернини
Від озимих до ярини.
Ливсь бензин, тікла солярка
На бригаді йде «запарка»
Всі, як в вуликах гудуть…
Не можливо це забуть.
Де була колись бригада
Зараз тут земелька рада,
Бо її ніхто не топче
Полином встиляє ложе.
Всі машини й трактори,
Що пригодні ще були
Розкупили, розібрали
Шанси свої не упускали.
Що не робило – починили,
Дещо в сховку причинили
Ввесь непотріб – на метал
Хтось порізав, потім здав.
Нема комори і колгоспа
Усе кануло у хтозна
І колгоспників нема
Може на краще це, хто зна?
Тепер від ферми і комори,
Від бригади ще і школи
Будемо руїни мати,
Бо ламать - не будувати.
Серце болить за Україну,
Коли я наковтаюсь диму
Від смітнику, що догорає
Чого нема – цього ж хватає.
А те сміття, як та навала
Ніби суне чорна хмара
Та не по небі – по землі
Куди не глянеш - смітники.
Чого колись, четверть століття
Смітників не було видно,
Чи час був інший, чи то люди
Інші були відходів купи?
Чи сміття десь всі ховали,
Чи відходи зогнивали,
Чи смітити люди не могли
Землю – матір берегли?
Тепер в сміття друга структура
Не їсть його земелька хмура,
А їй насильно запихають
І ні защо її не мають.
Коли ж земля все перетравить?
Вона з’їдає, а воно ранить
Рве нутро, кров загниває
Ніхто на неї не зважає.
Може, що палиться – палити,
(Бо будем в смітниках і жити)
В печах , в грубах, щоб тепло
По дому нашому ішло?
Та, де ті печі і де груби?
Обснували хату труби
Газ блакитний в нас горить…
А смітник буде димить.
Давайте, люди, сортувати
По пакунках розкладати
Папір, пластик, ще і скло,
Щоб чисто навкруги було!
Та де баки сортувальні
Для відходів спеціальні?
У містах, та й то не всюди,
Й ніколи їм в селі не бути.
А де пункти для склотари,
Що колись люди здавали?
І вартості була бутилка
Дорожче, ніж одна хлібинка.
Тому й бутилки не валялись,
І майже усіма збирались
Були собі прості доходи
І не цуралися роботи.
А тепер, яка з них користь?
Не гниють бутилки долі
Хто буде їх тепер збирати
Тягти, везти іще здавати?
Так само, як малукатуру
За три пуди дадуть дулю
Краще дерево убить
Ніж піднять, переробить.
Подивіться на пласмасу –
Нерозчинную заразу,
Що треба їй усі віки,
Щоб розпасти, прогнисти.
Слава Богу, що металу
На смітниках майже не стало
На брухтобази завезли
Не погано щей здали.
Справа в одному -ЗАХОТІТИ
Цю роботу нам робити
Склад не той у нас ума
Не забрудним рукава.
Ніхто не буде сортувати,
А тим більше ще здавати,
Ніхто не буде і палити
У смітниках ми «любим» жити.
Хіба, що одиниці тільки
Будуть не задля копійки
Намагатись прибирати
Й землю нашу рятувати.
Що ж, межі є, і є границі
Нам би думати навчиться,
Терпіть земля довго не буде
Хай задумаються люди.
Серце болить за Україну,
Коли сідаю я в машину
І їду поміж тихих сіл,
Чорнобиль – привид в них засів.
Мовчки він і зараз ходить
За собою журбу водить
По залишених хатах
І по нажитих усіх речах.
Люди, як хати покидали
З ними серце залишали,
А, як без серця їм живеться?
Воно живе, хоча й не б’ється.
І мародерам було свято
Пожитків тут було багато
Нажився хтось оце на горі,
А зараз в хатах стіни голі.
Все руйнується, вмирає
Людей у селах цих немає…
Їх не буде – мертва зона
Колючий дріт, як охорона.
Хіба, що десь старенька бабця
Лазить по двору в рваних капцях
Своє життя тут доживає,
Хто б не звав - не виїжджає.
Та, що там села, що у «зоні»
І без «зони» села голі
Опустіли, знелюдніли
В них люди жити не схотіли.
І радіація їм не мішала
Просто грошей стало мало
У міста всі повтікали,
А старі люди повмирали.
Похилі віком – осталися,
А молоді всі розійшлися
У міста, у передмістя
Додому не вернуться більше.
Не престижно в селах жити
Там до віку в грязі гнити
І горба до землі гнути
Вісімнадцять годин в сутки.
Доїть корови, косить сіно,
Рубать курей і порать свині,
Садить картоплю і полоти…
У селі повно роботи.
І день на день усі так схожі,
А городяни сидять в ложе
У театрі чи в кіно,
Чи в кафе смокчуть вино.
Чи може після трудодня,
Коли застогне голова
На крісло ноги задеруть…
А в селі ще хліб печуть.
Тай , що робить в чотирьох стінах?
Прибрать й на газоплитах
Їсти вдоволь наварить
Й в «ящик» очі утупить.
Села малесенькі затихли
(Що були десь там від міста)
Ті, що під містом – розцвітають
Території їх розростають.
Жити легше під містами
Бо те, що виростив руками
Можна звезти на базар
Хоч за безцінь, тай продать.
А хто копатися не хоче
Знайти роботу в місті може
Різноманітну, на свій смак
Аби на «ХОЧУ» був мастак.
…Коли ж життя в села прибуде,
Й повернуться додому люди?
Й розплодяться, як то колись
Відлуння крикнуло: «Надійсь».
Серце болить за Україну,
Коли одежу з себе скину
І побіжу мерщій до річки,
А там і з написом таблички.
«Приватна власність. Всім стояти
За порушення будем стріляти!»
А де ж тепер усім купатись?
Нема часу й повагатись.
Хто може відповіді дати,
Де тепер гриби збирати?
Нема де риби половити
Земля чужа, нам не ходити.
Усе приватне – ліс і луки
Простий народ – це також люди,
Мільйонери всім керують
Комусь хітрішим треба бути.
За ними гроші і закони
Сльози людські і прокльони,
А у холопів нема слова
Й мова їхня, як полова.
Пани скупили, що хотіли
Змудрували і зуміли
Хто сказав: «Нема панів!»
Розбагатів той хто хотів.
За чий рахунок? Чиї праці?
Хто підніс усе на таці
Чиї поти на їхніх грошах?
Й ноги босі у колошах?
Хто мозолі на пальцях мацав?
Хто горби на спинах бачив?
Хто здирав останню свиту?
І не питав, як завтра жити.
Ви спустили нас в холопи
Вам життя наше до жопи
За гроші нас винаймають
Пани живуть – не виживають.
Де мільйони в них беруться,
Що рікою швидко л’ються?..
Та смак солоний в тій воді
Злиденних наймитів, рабів.
Та остарбайтерів у нас багато
По тисячі на пана хватить
Раби трудяться роками,
Чи (рабів) діти виростуть панами?
Думаю, як карта ляже,
Чи то доля шлях покаже,
Чи слугуватимуть, як і батьки
Внуки, правнуки, сини?
Наймити! Робіть руками!
Якщо не вміли головами,
Значить в вас совість проживає
Серце є – грошей немає.
Хоч і злиднів повна хата
Та сім’я теплом багата
І в ночі спите, як діти
Й нема думок, як захистити:
Свої хороми і машини,
Своє дитя, свою дружину,
Своє багатство, свої гроші…
Від думок не лізуть воші.
Обминула ваша вдача
І пішла по світу далі
Чи може ви не розгляділи,
Чи багатіти не хотіли?
Чи може не могли дурити
Таких, як ви…вам далі жити
І цінності ваші не в статках,
Не у грошах, не в достатках.
Ваше щастя у любові,
У родинному, міцному колі
Було б здоров’я будуть гроші,
А потім остальне все… може…
Молодці, скажу вам чесно
Хто заробив мільйон уперше
Я знаю точно, що людина
Заробляла б також, як уміла.
А хто не зміг , нехай не злує
І свою заздрість замордує
Нехай помислить, як надалі
Стати йому також багатим…
Зустрічала я багатих,
Що починали все завзято,
Все у думках, і все в роботі,
Щоб в достатку жити потім.
І день, і ніч вони трудились
І потихеньку «розкрутились»
Робітників собі наймають
Платять добре, одягають.
І намагаються прийняти
Болі їхні та утрати
Правда, багатого такого
Найдеш десяток на мільйони.
Вони забути не змогли,
Як голодними колись були,
Як зі шкури вилізали,
Щоб розкішно жити далі.
І хто в такого пана робить
Дякує і Богу й долі
Відданість і шану віддає
І віддасть, що в нього є.
Серце болить за Україну,
Коли дивлюсь на недовіру
До «святих» політиканів,
Що наставили всюди капканів.
Нажаль вони не попадають
У свої сіті і капкани
Прикро, що єдине знаєм
Влада є – толку немає.
Для себе користі лиш мають
Про людей смертних і не знають,
Бо вони з другого тіста
Й на животі пасок не тисне.
Не знають люди і не взнають
Законів тих, щоб захищали
Всіх рабів на цій землі...
Ми вічно бродим у пітьмі.
Вони ж закони поробили
Щоб в їхню сторону хилились,
Щоб потім з них і наживатись,
А на нас їм всім начхати.
І проста смертна людина
Їх не може засудити,
Це самогубству рівносильно
Політикан гуляє вільно.
У них є «недоторканність»,
А хто торкнутись намагались
(Отрута , як у жаби ари)
Їх давно в світі не має.
А, як і залишились жити
Їм не можна говорити,
А ні про те, а ні про це
Страх за життя у них не вмре.
Ніхто ми стали, наче зомбі
Правди не бачити ніколи
Не має чим нам вже гордитись
Оку болісно дивитись…
Тепер брехня всюди панує
Вона нас поїть і годує,
А ми мовчечки сьорбаєм
І нічого не міняєм.
Тільки скиглим, не бунтуєм
По за спинами пліткуєм,
Потім скорчимся у троє,
Зуби зціпимо до болю.
За те, що ми всі мертві душі
Не буде влада мерців слухать
Вони роблять, що робили
Й не відчуватимуть провини.
…Хай міліція нас захищає!
Вона правду свою знає
Ти заїкнись, а їм би повід
Прив’яжуть на залізний провід.
Що захочуть – те «пришиють»
Нутрощі і правду виб’ють,
Запроторять люд за грати
Щоб з кого треба вину зняти.
Добре, коли тільки у тюрму,
А не під землю ту важку,
Коли ти не підписав
Той папірець, що «мєнт» давав.
Тюрма – тюрмою, будеш жити,
Буде в тебе душа боліти
За те, що не робив ніколи,
За чиїсь «заслуги» і пагони.
У якій скажіть країні
Із невинних роблять винних?
Роблять відпущення козла
Справедливість, де вона?
«Галочки» кому потрібні
Чи «глухарі» злетять у вирій,
Чи на плечі зоря засяє,
Чи хтось план не виповняє?
Подайсь у суд, а там Феміда
Дурень ти і карта бита,
Як ти б не грав – завжди програєш
Не стільки грошей в торбі маєш.
Щоб купити всіх усюди
Ту саму ПРАВДУ, бідні люди
Заплющіть очі, рот заткніть
Ми ніхто, отож завмріть.
Подумайте, чого в Феміди
Очі зав’язані, закриті?
Вона не може більше бачить,
Як прості люди гірко плачуть
За правду, за несправедливість,
За владу, за чиюсь кмітливість,
За вирок, що суддя прокаже,
За те, що винних не накажуть.
Це не секрет, що дядь синочки
Носять невидимі сорочки
І якщо вони вбивають
Їх чомусь не помічають.
Вони під крилами того закону,
Де гроші, влада, охорона
Їх пап і мами, тьоті, дяді,
Брата, родича чи свата.
А хто в тебе, грішна людино,
Щоб у твою тяжку годину
Став у помочі, на захист,
Хто плече своє підставить?
І злочинця покарає
По заслузі, як він має…
Нема нікого…оком кинь
Біля людини тільки тінь.
Вирок, суд, правди могила
На волі вбивця, чия сила
На «круги своя» поставить?..
Несправедливість всюди править.
Воля, совість, той гуляє
Чи провину відчуває,
Чи кається? А десь в сім’ї
Очі виплакали всі.
Від утрати, муки, болі
Серце їх крається на двоє:
На помсту і посмертну пам’ять…
Із любов’ю фото гладять.
Вони себе живцем з’їдають
Й живуть оцим і з ним лягають,
Зкам’яніли від утрат
Росте в середині в них кат.
І хай не мучаються ноги
Й не оббиваються пороги
Хай відпустять помсту, гнів
Не виграєш, як ти б не хотів.
Серце болить за Україну,
Коли поглядом своїм я кину
На заводи, що не димлять
А розвалені стоять.
Глухонімі, стальні гіганти
Не виголошують гарячі мантри,
Серця давно їх охололи
Скорилися нещасній долі.
І фабрики, заводів сестри,
Також користь людям несли,
А зараз більшість повмирали
Кленами пообростали.
Тут колись трудились люди
Й кінця роботі не могло бути,
Не вірили – кінець прийшов
Коли дихатимуть монстри знов?
А якби всіх возродити
Серця стальні їм запустити?
І заревуть, і загорлають
Сизий дим повипускають.
Відкриються місця робочі
(Мрії збутися ще можуть)
І люди будуть заробляти
«Багатіти» , процвітати.
Щоб жили, щоби раділи,
Щоб з ковбасою хлібець їли,
Будуть дякувать, хвалити,
Що могли завод відкрити
Богаті грішми Буратіни
(ви знаєте в якій країні)
Та від цього щогось не легше
Заводів з часом стає менше.
"Ну і що?- прокаже дехто
В нас існує іще експорт,
Знають нас вже за кордоном!..»
…Не з кращого узнали боку.
Й не гоже купкою товарів,
Що за кордон ми відправляєм,
Гордитися і дерти носа
Ми набагато більше можем!
Серце болить за Україну
Коли дивлюся на Галину,
Що свої сумки тут тягає,
А міліція її ганяє.
Вона привезла на базар
Скудний, бідний свій товар:
Боби, моркву і петрушку
Ще укріпчика на юшку.
Виклала «добро» на хустку
Сама стала на бордюру
Покупців своїх чекає
І товарчик поправляє.
Тільки вдало примостилась
Над бобами нахилилась,
Оком кліпнула і вмить
Міліціонер стовбом стоїть.
«Забирайте торби тьотю,
Йдіть в базар, он за ворота
Заборонено тут торгувати
Ви стара, цього б не знати!»
«Змилуйся, благаю, сину
Дай мені одну годину
Я продам увесь товар
Й не посунусь у базар.
Там місця всі покупляли
«Перекупщиків» не гнали,
Не дадуть вони там стати
Й не можливо щось продати.
За місця треба платити
І аналізам вділити
А товару - на тридцятку
Що понесу тоді до хатки?
Що залишиться у гаманці?
Грошей не вдержу у руці
На зароблене куплю хлібину
Пів – батона й рибину,
(Не кальмари й осетрину
Ні дієтичную крольчину,
Не здобну і пахучу булку),
А дешеву, дрібну тюльку.
Сину, зглянься я прошу
На пенсію одну живу,
Якби стільки заплатили,
Скільки в житті я відробила.
За плечима в мене стажу
Три життя до купи скласти
Твоїх синочку… й вини немає
Твоєї…що мене ганяєш.
Вина міністрів, депутатів
Хай на одну живуть зарплату
На мінімальну того люду,
Що голий ходить і роззутий.
Голодний, як сто вовків узятий,
Що подачці з верху радий
Недоїдкам із барського стола
Ти ніхто, ніхто і я.
Хай в люди можновладці вийдуть
(тільки фейс нехай прикриють,
Щоб ненароком не пізнали
І очі їм не заплювали).
Хай поживуть, як ми живемо,
Хай спини гнуть, як ми їх гнемо,
Хай їдять, як ми їмо
«прострочене», старе л...
Це по - щастю, по - нещастю
Що їмо ми і не знаєм,
Що небудь, аби животик
Не був пустий й м’кий на дотик.
Хай вийдуть і усе почують,
Як їх холопи тут кочують,
Як на роботі «поважають»
І зарплату відміряють.
На квартплати – половина
Друга -( щоб голівка не боліла)
На ліки і на пістну їжу,
А хтось ность шубу рижу.
Я ж одежу не купляю
Не настільки заробляю
Ношу те, що залишилось
Аби те ще не зносилось.
Хай проїдуть в електричці,
Де попридушують всі кишки
Хамса в бочці віддихає
Людей зло навпіл крамсає.
А депутати виділяють
Собі мільйони із держави
На утримання свойого тіла
А до народу нема діла.
В них є пільги: «гарно жити»
(Нам таємниці не відкриті)
На землі, на квартири
На проїзд і на машини.
На пенсії, на дачі…
На закордонні тихі пляжі
Й зарплати не по «мінімалу»
Й права, що їх свіх захищають.
І клан сімейний заснували
Зколотили капітали
На десятки їхніх поколінь
Не плюнь, не глянь і мат не кинь.
Скільки треба міліонів,
Щоб сказати: «мені досить!»?
Скільки треба лип обдерти?
Грошей не витрать до смерті.
Там приховали, там украли,
Там на чомусь вже списали
На снігах, на буревіях,
На захмарених розцінках.
І тріщать рахунки в банках,
Й нема слабих у їхніх ланках
Кожний рве куски на шмаття…
Ну, а ми терпімо браття.
Голови у них задерті
Руки сховані в кишенях
Не в своїх, тільки у наших
Хочуть труси останні зняти.
Люд податками обклали
І так до нитки обібрали,
Висмокчують криваві соки
Терпітимем же ми по доки?.
Зашморг кинули на шиї
Крикнули: «ні, ми невинні,
Винна інфляція і криза!
Навіть в попа не чиста риза…»
А ми розвішивши немиті вуха
Уважно починаєм слухать,
За вушами макарони зтрухли
Від їхньої брехні попухли.
Вони кричать: «Стихійні ринки
Стали для усіх постійні,
З ними треба нам боротись!...
А селянам хто поможе?
Щоб вони вільно торгували,
Щоб з базару їх не гнали,
Щоб могли своє продати
І «підніжок» не збирати.
Влада хай поробить ринки
Незадля користі і тільки
Для трудяг і для бідноти
Слізні у яких доходи…»
І чули тьоті монологи
Боби, петрушка й її зачоргані чоботі,
Знову сумки на « кравчучку» поскладала
І нове місце для продажі шукала.
Серце болить за Україну,
Коли двері я відкрию
N – продуктової крамниці
І, що там бачу на полиці?
На всіх продуктах у підряд
Написано «смертельний» склад,
Де натуральні інгредієнти?
В них всі з таблиці елементи.
Хімія тепер смачніша
І дешева й поживніша
Влада очі закриває
Майбуть користь з неї має.
Корить явна – це прибутки
Не ростуть свині за сутки,
Не дають за ніч корови
Сири добрі і готові.
А депутати і міністри
Не будуть хімію цю їсти,
Сім’ю свою не нагодують
Вони собі щось зметикують.
У них вже є ті магазини,
Де не роблять масла із резини
Там натуральне м'ясо й сало,
Що природньо виростало.
В них свої давно поставки
Із підпільної десь лавки
Де корів доїть машина,
Де молоко то не білила,
Що нам колотять, наливають
Знаю я і всі це знають
Будем пити – заливатись
Потім в приступах кінчатись.
Якби узяти депутатів
Та й отим нагодувати,
Їм наслідки будуть знайомі
Будуть хворі чи здорові?
Ми ж читаємо і все ж їмо
Продукти свіжі, з ГМО
Й не думаєм, чого болієм?
Їсти природнє не волієм.
Народ відверто убивають
Отруту в їжу запихають,
Їжте, люди, споживайте
Лозу хвороб в собі плекайте.
Чого у нас нема стандартів,
Що кожен підприємець мав би
Й дотримувався їх, держався
Від відповідальності не ухилявся?
Ну є ж таке в інших країнах
Де покупці продуктам вірять,
Де лозунг так ніхто і не міняв:
«Покупець в нас завжди прав!»
Й завозять нам із за кордону
Чужих продуктів гори, гори,
Що наші браття і сусіди
Самі самісінькі зростили.
І голодним нам не бути
Від чужого нас не нудить…
Від овочів з теплих країв
Їх виростить хохол не вмів.
І знов вертаюсь в Україну
Розлюбили ми країну,
Розучились чи не вміли,
Розлінувались, не хотіли.
Де хазяїни наші поділись,
Може в народі розгубились?
Чи може в нас немає тями
Врожаї наші позбирати?
І я куди оком не кину
Найбагатша в нас країна
І земля ж у нас така
Встромиш палець – виймеш два.
Не вірю я, що ми не в змозі
Доглядати землю й досі
Чи прадідів забули досвід,
Чи проміняли всю на гроші?
Продали паї, свої гектари
Думали: «багаті стали!»
Стали мільйонерами за мить
Та мені вас не судить.
Гроші розтринькали, просрали
В добру справу не уклали,
Пропали гроші в унітазі
Що сказати нам наразі?
Нема землі їй не родити
І овочам нам не радіти,
Не зацвітуть тепер сади
Корів рогатих не пасти.
Фермі не хрюкать, не ревти
І бригаді не густи
Замкнуте коло перервати,
Чи мудрості у влади хватить?
Мені соромно, як ми могли
Занедбати землі отакі?
«Бідні» скиглимо ми всі
Не розумієм, що дурні.
Коли їсти ми вже будем
Рідні нам натурпродукти
Без гармонів і нітратів,
Щоб здоров’я гарне мати?..
А потім біжимо в аптеку
У дешеву і далеку,
І купляємо іще отрути
Природні ж ліки позабуті.
І запихаємся й ковтаєм
Та полегшення чекаєм
В одну секунду, в одну мить
А , як до старості дожить?
Коли тільки дитя родилось
Ще й на світ не подивилось
Уже в памперси оділи
Й від ста болячок захистили.
Вакцини в тільце запихали
Дозвол в мами не питали
На користь чи то на глумоту?
Проявив лікар турботу…
І якщо в дитини соплі
Батьки їхні давно готові
Ніс закапати, горло змастити
Хоча не думало воно боліти.
Й нажертися не по краплині
Треба ліками родині
І вигоду ті люди мають,
Що аптеками вправляють.
Один орган ми лікуєм
Другий – пліткою бичуєм
Лікуванню нема краю
І фінанси постражали.
Ми організм свій убиваєм
Межу смерті доганяєм,
Та будем далі це робить
Не хочем голову схилить.
І подивитися під ноги
Там відповідь на всі хвороби
Зелень всюди зеленіє
Людина чуть себе не вміє.
Потім в душу хай загляне
Совість свою не забуває
Й живе, як святим належить
У нагороду все одержить.
Здоров’я, силу і удачу
Сім’ю щасливу на додачу
Любов, віру і надію
І здійсненну ними мрію.
Хай живе в ладу з собою
Душею з усіма одною
Здоровим бути дуже просто
Тільки трудитись треба вдосталь.
Над собою, над думками
Не день, неділю, а роками
Хто бореться – перемагає
Й інших на цей путь схиляє.
Серце болить за Україну,
Коли бачу я картину,
Де дитбудинок в стороні,
Як сирота сірий стоїть.
Там діти, як ті шпаченята
Сіли маму виглядати,
Й підвіконник обліпили
І у вікні пички кривили.
Кожен з них живе в надії,
Що хоть хтось прийде в неділю
Чи то рідні, чи близькі
І на руки крихітку візьме свої.
Кожна дитина чужу тьотю
(що тут працює на роботі)
Мамочкою називає
Вона рідної не знає.
Свої закони в дитбудинках
Це не казки у картинках,
Це розкидані дитинства пазли
Їх до купи вже не скласти.
А, якщо дитячі руки
Зберуть пазли ті до купи
В них чогось не вистачає
Майбуть родини, що чекає.
Мами, таточка, бабусі
Чи сестричечки Катрусі,
Пирогів теплих з печей
Чи в’язаних з шерсті речей.
Сироти і сиротинці
Чекають від когось гостинці
Від багатої панянки
Чи простої християнки.
Хто научить їх, як жити,
Як думать правільно, робити,
Як білий світ оцей любити
І дітей своїх навчити?
Навчити мудрості, ума,
Що сердитьсь на всіх дарма
І ніхто не виноватий,
Що кинула в притулку мати.
Цім дітям треба научитись
Батьків помилки не робити
Змінить життя своє на краще,
Щоб щасливо жити далі.
Хто научить їх молитись
На життя своє не злитись,
Щоб не вийшли наркомани,
Чи злочинці, чи путани.
Хто піддержить їх у скруті
Коли закриті двері будуть
Цього притулка, їхніх нянь,
Тих хто разом крокував?
А, як будинки пристарілих?
Куди батьків «не нужних» діти?
Закинули сюди, забулись
І пішли, не обернулись.
Тут старих остання пристань
Не потрібні дітям більше
Місія батьків скінчилась
Постать до землі схилилась.
Не обтяжили себе ці діти
Батьки їм трохи надоїли
Важко стало з ними жить
А так - очі не бачать, серце не болить.
Не заболить, воно не знає,
Як хтось з батьків Бога благає
Пом’ягшення сердець дітей,
І доспаних в дома ночей.
Тут дитбудинків зазеркалля,
Де ненька й ненько виглядає
Своїх дітей, свою кровинку
Без розчарування, без зупинку.
І вони, як малі діти
Будуть у надії жити…
Ну тепер мені скажіть,
Хіба серце не почне боліть?
Серце болить за Україну
Коли дивлюся на дитину,
Що думає куди податись,
Чи у дурному позмагатись?
Бо на дурне розум не треба
Й духу тягнутися до неба,
А ми тоді в себе питаєм
Чого злочинність процвітає?
А чого й не процвітати,
Коли батьки, (а їх багато)
Вдень й вночі, як на завданні
Живуть, як всі, на виживання.
Вони в думках, де взяти гроші?
Не погані, а хороші
І в суєті так закрутились,
Що від рук дітей відбились.
Гроші, гроші, вверх, угору
Не кляніть ви після долю
Мов, на краще все робили
Щось зробили, щось впустили.
Заробляли на квартиру,
Потім - на «круту» машину,
Потім - на дачу, забаганки,
Примхи, «дірки», слабі ланки.
На пологи заробляли
Скільки не дай – туди все мало
То на ліки, то на марлю,
(Що обматать можна лікарню).
То покласти всім на «лапу»
Щоб не забули у палаті
Породіллю та пологи,
Щоб не захололи ноги,
Бо часто з вечора вони,
Як оси дикі прогули,
То день народження, то свято…
Помилок в лікарів багато.
Трохи пізніше тато й мама
На дитсадочок заробляли
На школу, зошити і книжки
На одежу і мобілки.
Бо хотіли, щоб їх чада
Все найкраще могли мати
Й виглядали, як всі діти
Щоб батьки могли радіти.
На інститути гріш складали
Вони «безплатні» давно стали,
Лиш за оцінки заплатити
Щоб з натяжкою довчитись.
І оцінка до оцінки,
Де гроші брати і ще скільки?
А не заплатиш – пень під зад
Там нажива і свій лад.
Заробляли на квартплати
( Не хватало їм зарплати)
Завжди вона голодувала
Багато грошей пожирала.
Про бізнес думки свої мали
Та їх відразу виганяли,
Бо для нього треба мати
Не казкові капітали.
Щоб його потім відкрити
Треба багато заплатити
І санстанції й пожарним…
Й людям «лівим» й не бездарним.
Трохи цьому, трохи тому
Донести б іще додому
Інстанціям всім руки гріти,
Щоб бізнесу не прогоріти.
Дати, дати, усім дати
Всі хочуть кусень свій урвати
«Халявних» грошей. Примудрись,
Попробуй, друже, розкрутись!
Батьків пошуки крутили,
Щоб гаманці їх потовстіли
Діти дітьми - любов хотіли
Вони батьків так часто злили.
Їм рота чіпсами заткнули,
«Творіння пекла» увімкнули
Прокричали: «Не мішайте!
І повагу до нас майте!»
В тєлік діточки втупились,
Що хотіли те й дивились
Від реклами до парнухи
Не відтягнеш їх за вуха.
Хто придумав, тому дяка
Без його пустує хата
І коли світла нема
Без телевізора нудьга.
Куди цензура подівалась?
Коли маса матів проливалась
Хоч би змінили їх на «ПІ»,
Так і пустили все в ефір.
Й розказують, як убивати,
Як людське тіло членувати,
Як від закону ухилятись,
Як нікого не боятись.
Якби телевізори узяти
Й на шматочки порубати,
Або змінити всі програми
На пізнавальні і цікаві.
Щоб дітей могли учити,
Як зуби чистити і руки мити,
Вилку й ножика тримати,
Вишивати й малювати.
Знати історію свого народу,
Як берегти із малку вроду,
Про святих наших узнати,
Тата й маму поважати.
Ні, не вигідно і не престижно,
Дивитись оку давно гидко
На цигарки й голих дівок,
На потік м’ягких горілок…
А де на ніч батьківська казка?
У батьків завжди «відмазка»,
Так живе сім’я в нас кожна
Пробудіться, так не можна.
Діти обділеними стали
Живуть десь на другім плані,
А потім й зовсім відійшли
Винних шукайте у собі.
Вони хотіли лиш любові
Тепер же алкоголь у крові,
Чого діти дітей своїх навчать
Мудро жить чи виживать?
Чи може все це пов’язати
І про дітей не забувати
Дати підґрунтя їм й роботу
Любов, гроші і турботу.
Люди чіпляються до влади:
«Де заняття дітям взяти?
Нема гуртків, немає спілок,
Серце болить за наших діток!»
Так, нема гуртків в’язання,
Та з дерева фігур стругання,
Де тимурівські команди
Хто у цьому винуватий?
І справді! Їм куди податись?
Горілки, пива наковтатись
Потім залізти щось украсти,
Чи кулак комусь прикласти…
Молодь курить, «план» хапає
Дітей мозок помирає
Потім наркотики і смерть
Що батьки скажуть тепер?
…Компанія така попалась
Що діти з ними ізлигались
І поплили по грязній течії,
А випливти не всі змогли.
Батьки!Свою надію не кидайте
Своїх дітей самі спасайте,
Зерна добра у них вкладайте
Та гарно ще подоглядайте.
А потім зберете врожаї
Ніхто інші, а ви самі
Вони своїх дітей научать,
Як не складати в скруті руки.
Щоб вони могли єднати
Дітей і гроші й не буде втрати,
Годі винного тепер шукати
Треба в житті щось поміняти.
За все в житті треба платити
Хочеш жити – вмій робити
Я знаю, що гроші керують
Та люди наші деградують.
Сталось так, куди не ткнешся
На гроші бісові упрешся
Вони – зло, без зла не можна
Вони вирішують питання кожне.
Й на хабарах люди живуть
Одні дають, інші беруть
Як не помажеш – не поїдеш
Не заплатиш – не відкриєш.
Може ми і самі винні,
Що біжать в кормушку свині…
Це зажерливість чи звичка
Нема сорому на личках.
Ми привчили чи то нас
Та біжить невпинно час
Хабарі ростуть доверху
Нам здолати б, не померти.
І вони, як перепони
Ями, прірви, круті гори
А гроші – міст, канат, мотузка
Болота у яких ти грузнеш.
Хто бере чи думку має
З відки даючий їх черпає?
Незнає, він вилазить з шкури
Щоб якось лаз перемахнути…
Серце болить за Україну
Коли дивлюся на тканину
Що стан тоненький огортає
Лікарів, що нас спасають.
Бо вмерти легше, ніж боліти
(А лікувати вони вміють)
Тільки в них космічні суми
З’їдають хворих такі думи.
Та, якби ж ми заплатили,
А лікарі нас полічили
Совісно, як серце каже,
А не так , як скупість вкаже.
І якби люди Гіпократа
Могли відповідальність взяти
За всі тіла, що лікували,
Не навпаки, щоб не тікали.
І не спирали все на Бога
Мовляв у них така хвороба,
Що ми не зможем лікувати
Хіба, що… прооперувати…
На операцію потрібні гроші
( А там вона чи допоможе?
Чи ви ріжуть все у підряд
І продадуть безцінний скарб.)
Що лікарям? Гроші б скачати
А не служити, помогати,
А там чи житимуть, чи ні,
Чи існуватимуть в біді?
Чи у борги полізуть рідні
І продадуть свої прожитки,
Чи отих грошей не хватить
На «людей в білих халатах»?
Та рідні хворих забирають
І надію не втрачають
Рука сльози витирає,
Життя, як свічка догорає…
І не дай Боже мені з вами
Зіткнутись з тими лікарями,
Що лікарські роблять помилки
(це смерть, каліки і не тільки).
Знову суд, знову Феміда,
Знов дурень ти і карта бита
В суді судять лікарі
Не судить етика своїх.
Коло замкнулось, що сказати?
Тобі його не перервати
Подумай, хто ти є у світі?
Змирися, тобі нічого не змінити.
«За кордоном – каже мати
Хворого чимось дитяти
Хоть і гроші з нас беруть,
Але й гарантію дають.
На здоровя, на життя
Ну, а в нас якась х…
Гроші беруть, нема надії
Що після лікуання буде жити.
Правда й там скажені ціни,
Що стають всі коси дибки
За кордоном є зарплати
Лікарям хабар не брати.»
…А, як же клятва Гіппократа
До дупи їм чиясь там втрата
Людей в країні так багато
Над цим і думати не варто!
Бог – суддя, в лікарів – діти
Дай Боже їм і не хворіти,
А в дітей діти також будуть
На землі всі смертні люди…
Бог слухняних не карає
На всіх з верху поглядає
Не ставте в долях людських крапку
Зніміть свою біленьку шапку.
І прийміть у своє серце
Співчуття і милосердя
Й колег напоумляйте
Про нагороду пам’ятайте.
Не ту, що руки зігріває,
А ту, що душу зберігає
Та, що пишеться на небі
Важко буде, але треба.
Та є виключення із правил
Лікарів «святих» так мало,
Перелічити усіх можна,
Шкода, що не лікар кожен.
Є такі – переживають
Хворим людям помагають
Безкоштовно, як годиться
І ніхто не буде злиться.
Ці лікарі спустились з неба
Отаких в країні треба,
Та про них люди не знають
Вони ж слави не приймають.
В нас «безкоштовна» медицина
На кому лежить провина
За здоров’я, за закони
За життя, за перегони?..
Серце болить за Україну,
Коли на улицю я вийду,
А там люди злі, сердиті
Двори замкнені, серця закриті.
Люди змінилися, змінились
Душі їх ожорсточились
Змін настільки в них багато,
Що писати й дня не хватить.
Крикнуть хочу: «Озирніться,
Люди, люди, схаменіться.
Станьте покірні і добріші
До незнайомих милостивіші.
«Кричи, кричи та не захрипни !»
До них слова мої не липнуть,
Не міняються на краще
Жити отак будуть надалі.
Ми Бога нашого забули
Традицію й свою культуру,
Відкинули любов і віру
Пообростало тіло жиром.
Забули святості і святість
Вона нікого вже не манить,
Манять гроші і наживи
У молитвах ми ліниві.
І причини ми шукаєм,
Коли в сім’ї щастя немає
Тепер спробуй віднайди
Причина тільки у ТОБІ.
Й нема культури – загубилась
У ритмі часу розчинилась
Не дійшла до нас, померла
І сліди давно вже стерлись.
Ми ж українці, християни
Віри нашої парафіяни,
Що ми залишим поколінням?
Пам’яті вічне горіння.
Культурні спадки ми руйнуєм
Запах валюти тільки чуєм
Росте у центрі центр розваг
Правнук буде дуже рад.
Навіщо їм відтоді знати
Хто жив там, хто міг писати,
Хто був поет, чи то художник
Чи пан добрий і заможний?
Чи були отут книгарні
Людям корисні, а не марні?
Все розбомбили, рознесли
Нажитися пани змогли.
Й побудували тут готелі,
Ресторани і мотелі,
Щоб могли прибутки мати
Їм на усіх давно начхати.
Й традиція, як нитка рветься
Її зв’язати невдається
Між поколіннями, родами…
Людочки, що буде з нами?
І внуки внуків не згадали,
Як Різдво діди стрічали,
Як на Купала трави рвали,
Що їли, що у серці мали?
Як повазі люди вчились
Й Богу щиро всі молились
І батьки були святими
Усі люди були рівні…
Та час ішов, час перегонів
Час прогресу і час клонів
Клон від клону багатіший,
Жадний більше і скупіший.
Всі деруться по драбині
В гору, вверх не по щаблині
По брехні, по живих трупах
Аби грошей були купи.
Будуть гроші, буде влада
Машина буде й замок – хата
Гроші роблять більше грошей…
Бере в гонках участь кожен.
А ми тепер скарги приймаєм,
Що посіяли то й пожинаєм
На сосні не рвать калини
Ми самі у всьому винні.
І спокою в серцях немає
Себе за роботів сприймаєм
Зрубали те, що доглядали
Час не вернути, не здогнати.
Серце болить за Україну,
Бо в яку сторону не кинусь
Всюди відкрита йде війна
Кому - ворог, а кому – сестра.
На всьому бізнеси зробили:
На дітях, на робочій силі,
На продуктах, медицині,
На землях і нашій вірі.
На воді гроші зробили,
На повітрі й на ефірі…
І на мертвих й на живих,
На усьому і на всіх.
Є в нас генії, ті самоцвіти,
Що могли на цьому заробити
І хто науці цій навчився,
Той піднявся, збагатився.
Кола, кола, знову кола,
Не розірвать нам їх ніколи
Ми зв’язані всі між собою
Й кожна ланка - чиясь доля.
…Он чолов’яга п’є горілку,
А в дома діточки і жінка
Й біжить туди, де повна чарка,
Щоб завтра все почать зпочатку.
Спиртні напої не водиця
Нею можна ще напиться
А спиртного завжди «мало»
Є що вибрать на прилавках.
На різний смак, на різний колір
Не придивляються, що Олі
Шіснадцять років ще немає
Їй горілку відпускають.
…Десь в селі прорвало дамбу
Їм гроші виділила влада
В мільйон роботу оцінили?
Та до села дійшли копійки.
Гроші – пісок, поки ходили
На чиїсь рахунки сіли
Не на один, а на десятки,
Тому селі не бачить дамби.
Винних нам не познаходить,
А як знайдем – заткнуть нам рота,
Бо ми віхоть на підлозі
Витирають об нас нозі.
…Там кредити сім’ю душать
Жить не хочуть, але мусять
І кінці з кінцями зводять
Ледь із розуму не сходять.
Хтось прокаже – «пощастило»
Бо в колекторів багато сили,
Щоб вибити усі борги
Або вони тебе, або їх ти.
А не заплатиш – пожалкуєш
У світ з сім’єю помандруєш
Життя злиденне тебе жде –
В твоїй квартирі хтось живе.
Он квартирні шахраї
Немов стерв’ятники оті
Жертви – наживи виглядають
Над неуважними кружляють.
Там заробили десь довіру
І отримали квартиру
Від старенької бабусі
Вона лишилася в нарузі.
…Ось дитина жебракує
За нею хто стоїть, чатує,
Щоб здерти не малі проценти
Також бізнес, є клієнти.
А може й справді голодує
В каналізації ночує,
Чи гроші витратить на хліб,
Чи на клей, чи на той світ.
…І не спробуй помирати,
Бо грошей близьким не хватить
Щоб мерця похоронити…
Майбуть треба було жити.
Не просто зараз це робити
Краще в смітнику зарити,
Та ніхто не викидає,
Як годиться відправляє.
Це в містах, у селах легше
І простіше, і дешевше
Наживаються на мертвих
Зупинитися, та де там?
…При дорозі проститутка
В роботі тіло цілі сутки
Продається за десятку,
За бутерброд й цигарок пачку.
…Там церкву знов побудували
Задля чого не сказали?
Чи для збагачення, наживи,
Чи по покликанню, по вірі?
Між церквами своя близкість,
Своя дань і своя хитрість
Й нажива… і нажива знову
Помоліться краще вдома.
І там війна іде холодна
Воювати нині модно
За парафіян, за церкву, віру
Вийшли батюшки з довіри.
Вони наче тягнуть ковдру
На свою голову і ноги
І себе тільки вкривають
Знов сильніші вигравають.
…А там солдатика убили
Його чомусь не захистили
Хто захистить тепер нас?
Наша віра й Божий глаз.
Й тепер не хоче відпускати
В армію синочків мати,
А хоче, щоб її сини
Дома під наглядом були.
…Он емігрант сумки пакує
За кордон почімчікує
Там знання його оцінять
Ну, а тут назвуть дебілом.
Його розум там безцінний
А у нас - з рогаля дірка
Він тут ніхто, сіренька миша
І зарплата його смішить.
От і мандрує ум з країни
Та не вони у нас єдині
Наші задля заробітку
Кордонів відкривають фіртку.
Щоб заробити трохи грошей
Там репутації про нас хороші
Шкода, що там робим, а тут ні…
Болить серце у мені.
І ніхто не навпаки
Зароблять до нас прийшли
Хіба, що ті, в кого країна
Бідніша чим ця Україна.
Скажіть, де наші патріоти,
Де альбіноси у народі?
Де носії нашої мови,
Де доморощені герої?
…Ось контрабанда рве кордони
Нема для неї перепонів
Буде в нас товар новий
І «свіженький і смачний».
Замружать очі на машини,
На багаж, гроші нужніші,
Що лягли в чиїсь кишені
Тим, хто любить дуже ревно.
… Педефіла он піймали
Руки, ноги заламали
Глум чинив, чинив і сором
Для ветеринара був би боров.
А хто життя зробить аналіз,
Що в існуванні його сталось?
Кожна людина в цьому винна
Погану думку відпустила.
…А десь наркотик принесли
Із під кур’єрової поли
В учбові заклади – студентам,
Учням і абітурієнтам.
…По тєліку кіно безплатне
З Верховної виходить Ради
Трагікомедія і бойовик
До бардака народ вже звик.
Гарний приклад подається
Від «верхів» «низам» дається
А ще хочуть щоб порядки
Між людьми запанували.
Риба з голови гниє
У народі мудрість є
Голова згнила й давно воняє,
Тулуб, хвостик відмирає.
Скільки треба поміняти
У тій Раді депутатів,
Щоб жили задля народу
А для себе (можливо) потім?
Щоб їх прозорі були дії
(Люди бачать і радіють)
І якщо не помогають
То нехай хоч не мішають.
…Там жінку вигнали вагітну
Хоч для роботи і потрібна
Та для компанії вона тавро
Ошукана стала давно.
Її звільнили й не спитали
Защо дитя їй доглядати?
Мало того, що задержали
Зарплату жінці не давали.
…А ми давно дурними стали
Бо свої надії вклали
У клініку Майбутнього і як?
І знов на видумку хтось був мастак.
І всі люди відривали
Хто від пенсій, хто з зарплати
Хто по десятці і по гривні
Щоб здорові були дітки.
Щоб клініку побудувати
І начинням всім напхати
Чого не зробиш для дітей?
Не жаліють всі грошей.
Здорову суму назбирали
А шахраї помозгували
І прикарманили все докоп’я
Вийшла ось така херня.
І про Майбутню всі забули
Діти хворі обійдуться
Нуждаються в грошах ті люди
В яких совісті не буде…
…А там, а тут і тут, як там
Кругом безлад, стид і срам
За землю соромно, за Україну,
Та я її ніколи не покину.
Любитиму, як люблять неньку
По ній ступатиму тихенько
Не ображу й болюче не зроблю
Я її по - справжньому ЛЮБЛЮ.
Серце болить за Україну…
Вип’ю від болю корвалдину,
Та воно буде довго ще боліть
Поки її буду бачить, поки буду жить.
Почато - 23.11.2009 закінчено - 31.03.2012.
Р.S
…Через спостерігання, які очі й серце колять
Вірша цього не допишу майбуть ніколи.
ID:
365809
Рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата надходження: 22.09.2012 12:09:33
© дата внесення змiн: 22.09.2012 12:09:33
автор: temapk
Вкажіть причину вашої скарги
|
