« - Отже, прощавай моє завтра!»
(Акутагава Рюноске)
Я думав завжди,
Що клоуни бувають лише смішні
Але виявляється,
Що в оцьому цирку слов’янському
Вони бувають страшні й потворні.
Три клоуни
Над лісами, степами й болотами
Грають свою виставу
Огидну й жорстоку –
Хоча й смішну.
Три клоуни –
Маленький, товстий та вусатий
Зображають Наполеонів,
Калігул та Дракул.
Сміємося, бо що ж іще?
А вони зазирають –
У кожну шпарку-шпариночку,
Виглядають з кожного дзеркала
Три паяци
Вважають, що страта
Це повчально і весело,
Що вони не вар’яти
І не скоромохи,
А пророки і цезарі.
Дзвіночки калатають
Публіка від моря до моря
Тішиться…
А я люблю цирк. І клоунів люблю, особливо незабутнього, осіннього Єнгібарова. А ці - не клоуни. Вони злочинці, потвориська. А ми їх терпимо. То хто ж тоді ми?
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я думав спочатку, що ми глядачі... Але глядачі приходять на виставу добровільно... Нас же примушують на це все дивитись, хоч ми і не хочемо...
Дякую за розуміння!
З кожним разом Ваші вірші стають ще глибшими, мудрішими.
Скоріше, то живі істоти.
А може, щось Вище говорить Вашими устами, проростає з-під шкіри?
Хто знає?
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за такий своєрідний відгук! Мені теж інколи здається, що хтось диктує нам тексти які ми пишемо... Хтось, хто існує за межами думок... "Хто там ходить, хто пробує мій мозок як замок?" (Д.П.)
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за розуміння! Я все думав - або мій натяк не зрозуміють читачі або зрозуміють тільки спецслужби і тоді мою сторінку закриють. Але наразі вийшло навпаки...