Я стою на вітрі й холоді одна…
В серці лине десь струна…
Не бринить, а лише скніє…
Моє буття когось жаліє…
Я Вас прощаю та люблю
Простіть і Ви, а я піду…
Піду на віки в забуття…
Нема нікого, слів нема…
Не має болю й почуття
Я Вас постила… ну а Ви…
Покиньте все… підіть туди…
Де вічне сонечко сіяє
І зірка з місяцем кохає
Підіть на віки «у життя»
Покиньте мрії – забуття
Облиште Ви мене одну
Я відчуваю лиш струну….
Свідомість плаче, серце ниє
А рана, рана ще жевріє…
Із попелу…проте, ще тліє…
І не побачити ніколи
Як сонце ясне сходить знову
І не піду…усе покину…
До тебе зоре, лише лину
Тобою марю та живу
Тебе єдину лиш люблю
А ти – шалена, не моя
Чиясь надія ти остання…
І червонієш у незнанні…
Прийди ж до мене
Всіх покинь….
В соборі чути уже дзвін
І купола знов засіяли…
А Божа мати нас оберігає
А я стою в просторі храму…
І відчуваю – ще живу…
Із попелу розвожу я імлу
З вогню лишились лиш помітки
Десь плачуть сироти та дітки…
Хтось просить щастя…
Хтось благає…
А я не чую…все мовчу
На небо… певно, полечу…
А я одна…і лиш думки…
Прости мені,.. прости…
Віддай безодню забуття
Не має друзів та життя
Ані кохання…ні любові…
І вже не сяють ясні зорі
Яскравий місяць вже не твій
Я відчуваю лише біль
А на вустах – лише – прости
Прости… й на віки відпусти..
Візьми шалений темп життя
Дай спокій, вірність, каяття
Печалі Чашу вип.»ю я до дна….
