А що, як я завтра тебе не згадаю?
Прокинусь з безмежним коханням до чаю,
Забуду весну,і корицю, й какао,
А твій силует здасться знов "ноу хау"...
А що, як я завтра забуду світанки,
Забуду про джаз,ендорфіни від фанку?
Забуду про літо, дощі й парасолі...
І сміх, і безумство зітруться поволі.
А що,як тебе не впізнаю у холі?
Пройдуть лише струми по тілу,мов болі..
А очі не знайдуть потрібний об'єкт,
І мозок мій скаже просто "reject".
І що, як спрацюють інстинкти збережень?
І пам'ять моя ввімкне шлюзи обмежень...
І поглядом може візьму твою руку,
А в голові ані слів,...ані звуку.
Що ти робитимеш із амнезією?
Розбудиш мене ,чи далі за "мрією"?
І як виживати в безумстві і темпі?!
У світі є те,що мабуть para siempre.
гарне питання...
