Єдиний син - це вся її утіха,
Розрада у житті, її любов.
Виховує сама без чоловіка:
Покинув їх, в чужу сім"ю пішов.
Ростить свого синочка бідна мати,
На ринку заробляє кровний гріш.
Готова всю себе йому віддати
Аби від інших він зростав не гірш.
І хлопчик виростав усім на славу -
Здоровим, повноцінним, а вона
Незрячою була на око праве
І саме в цім була її вина...
Соромився син матері своєї,
Мовляв - "Сміються з мене друзі всі!
Ти, мамо, з одноокістю своєю,
до мене не приходь у школу, ні!"
Скорилась бідолашна просьбі сина:
- "Гаразд, не буду, синку, не хвилюйсь..."
А у самої серце, мов жарина,
У ту хвилину запекло. "Ні, я не злюсь..." -
Подумала. - "Кровиночко єдина,
Усе зроблю на краще щоб жилось,
Віддам останню з себе я свитину -
Не глузував би тільки з тебе хтось..."
Навчитись не зумів він цінувати
Турботи найріднішої в житті:
Син матір став ще більше зневажати
І, зрікшись - залишив на самоті.
Тужило серце матері за сином.
Донесли люди - наче одруживсь...
Дізнавшись, що і в нього є дитина,
Подумала: "...Побачу ще колись?"
І зважилась... Розвідавши адресу,
На поспіх у що було зодяглась,
Надії вплівши в сиво-русу косу -
Із острахом до сина подалась.
Зустрів з порога зрілий син і тато
Все тим же зневажаючим слівцем:
- "Знайомити з сім"єю я не стану!
Дитину ще злякаєш оком цим!
Вертайсь туди звідкіль сюди прибула!
Адресу хто дав, як мене знайшла?!"
- "Та я ж... Та я..." - Побачила й зітхнула,
Що син живий-здоровий і пішла.
Ішли роки, минали дні і ночі.
Син був проїздом в рідному селі.
Сусідку стрів: - "...На вік зімкнулись очі...
Три роки мати вже лежить в землі.
А тут, ось, на, візьми, вона просила:
Коли бува навідаєшся ти..." -
Листа вручила матері до сина.
Він прочитав й закляк, не міг іти.
"...Коли ти був маленьким, любий сину,
Ти сильно травмував свою голівку:
Потрапив під колеса ти машини...
...Я віддала тобі свою рогівку..."
Дуже болючий, теж розплакалась...Зуміли викласти, щоб заторкнути.Тема дуже необхідна, дуже актуальна...Не буду згадувати подібні сюжети, але у нас в інтернаті вчились діти, мати яких була алгоколічка з відповідним виглядом...Проте вони так трепетно за нею слідкували, забирали з парку, захищали, бо мати...Мені видається, що гени, виховання, приклад і т.д. - все правильно, але закладається в нас Богом все, головне зуміти віднайти ключі совісті, щоб відкрити двері душі...Молодець!
Бойчук Роман відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, Романе! Мати з серцем все віддає за для порятунку своєї дитини,тому ті органи так гарно безболісно приживаються,можливо якби з ускладненням то й цінилося б по-іншому.Гарний вірш.
Бойчук Роман відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вражена цією щемною трагічною історією... 
Якими жорстокими і невдячними бувають діти, а матері ладні віддати за них свої життя...
Поки прочитувала вірш,
