Ти так ніжно та невгамовно називаєш мене : Руденькою.
Це до, чорта так приємно.
Мене лиш кавоманить… а на ранок злива у душі.
Твої дзвінки, як маленькі промінчики сонця у темній кімнаті.
Яскраві кольори палітри, на моєму тілу…
Ти схопив мене!
і моя свідомість пошепки перешіптується з твоїми снами
І байдуже, що люди проходять нашими містами.
Нас поєднала прозаїчна Вінниця .
Звук машин, важке і не минуче літо.
Незнайомий берег річки, твоя палка розмова,
і твої вірші…як шурхіт моїх власних слідів.
Пам*ятаєш ??!
Чи алкогольний забрав своє?!
Наше життя,як невизначена проза .
Твоє у морози, а моє нишком у сльози.
Поставте, нас Боги на беззвучний.
Ти небезпечний ,а я – романтик скептичний?
