Їсти будеш?
-Ні, не буду, у мене ще три дні відпустки, і не чіпай мене. Так, так, я довго думав і прийшов до висновку. Ти давно хтіла спробувати на смак свободу - будь ласка, відсьогодні я сплю, де завгодно, тільки сам. Ти вільна, можеш іти на всі чотири сторони, ти можеш залишитись у цьому будинку і щоб не думала, що я такий вже поганий, я можу відвозити тебе на роботу, та й забирати. А коли може десь затримаюсь, то це зробить водій. Є ще один підпунктик- я можу купити тобі квартиру у місті і тоді ти, насправді відчуєш що воно таке готувати смішні сніданки. Мовчи, у тебе ще буде час зі мною поговорити, та не зараз, бо зараз немає сенсу, я у тій довгій дорозі багато чого докумекав, ти, як і решта жінок - мазохістки, які ховаються за гарними очима, прикриваючи брудні думки за шматтям одягу. І як я раніше не міг збагнути? які діти? Що ти з ними будеш робити? І в постілі, в постілі скажу тобі, ти така собі, звичайнісінька ш...ндра, я втомився знімати зірки, засяй, засяй сама, якщо зможеш... А я, мені цього більш не треба...
-Добре, добре, замовкни, я все зрозуміла, я давно це все розуміла, там, на тому піску, він все ж таки йде за планом, о, боже, навіщо тобі ці відсотки? І як мені далі жити? Кричати? Вити?
- Це вже без мене... Я досить довго витирав тобі сльози... І не чіпай ці келихи, чорт візьми, не чіпай...........///////////// Крах, я ж просив не чіпати, принеси мені новий келих, чуєш, принеси!!!
-Я тобі не служниця! Сам візьми! І для мене теж прихопи, втопимо цей будинок з моїми останніми слізьми...
-То я тобі маю принести???
Зачини двері, або я... зачиню... І ще, у тебе є час, я хочу зрозуміти,що для тебе значить, те справжнє кохання, може тоді й вип'ємо..............
Ніч, холодна серпнева ніч, чи я маю до тебе прохання? Ні, не маю, маю багато часу, за те й вдячна. Ніч, холодна серпнева ніч, запроси мене на побачення, і не йди на його підвіконня, хай він спить, не чіпляй його думи, я піду звідси трохи пізніше, бо зараз не можу, бог переплутав двері, для кого відкрив ті ворота? Не знаю й не хочу знати. Я спати? Де ж ти, мій батьку? Навіщо скажи допустив? Чому не прийшов у сон? Не попередив чому? Я немічна? Знаю, знаю, сама я караю, чуєш? І навіщо оті плоди? збирала у літнім саду?
Батьку, ти що сам прийшов? Хто тебе відпустив, тебе ж давно не пускає до мене той сивий бог. Сідай, хочеш, що? Дай погляну, дай же спитаю, а, давай просто згадаємо час, той, дитячий, чи може минулий, ти гарний такий, просто жах, і він, тільки, тільки, не буду.
Я щаслива,, о, так, у сльозах мої очі такі як у тебе, розкажи мені що небудь, не мовчи,як ти там, не знаю і де твій дім? тобі добре там? добре?, а мама? вона поруч, скажи, ваш дім, він суцільний? суцільний як небо? Що тикажеш таке? Чому? Ви не разом? Хіба можливо? Ти ж кохання тут заробив, в тебе була у цьому потреба.
Про себе? Я що, ніщо, пам'ятаєш як ти наснився, як по лісі таскав мене, як свистали навкруги звірі, і як кров на обличчі моїм від тих тьохів, від того листя, я благала тебе, відпусти, а ти ж батько мій, -ні, не злися, заспокоював так мене, обтирав те обличчя руками, до будиночку як привів, пам'ятаєш? і я згадала, потім вклав у трояндовий цвіт, всю закутав пелюстками днями й наказав-ти його лиш люби, тепер будні стали між нами...
Не торкайся моєї руки, заспокоюсь сам вже доросла, і навіщо оті замки, що ключі підібрати не просто. Ти вже краще іди, іди, чи у тебе, у тебе відпустка? Знаєш, батьку, я віру в любов, об'єднати колись хотіла, а тепер, тепер праця знов, мені біль усі ноги збила...
Ти іди, ти не чув як кричав? А куди? Усі боки вільні, і нащо мені воля та? Я під серцем її носила, а він хоче дізнатися ще... Чи кохання в душі поселилось. Та я вирву його з живцем, бо кохання, то і сваволя, і у щлюбі тримати усе - неможливо, якщо недоля посміється тобі у лице і обірве тебе на півслові. Онде бачиш, куди пішов? Поніс келихи кобилиці, а я мушу тримати усе, усередині тої зіниці. Йти до нього? Ти що здурів? Він же знову до мене гаркне, ніби вовк у нім поселивсь, я ж Діана, я ж не вівчарка... Та не горда я зовсім ні, хіба можна мені гордувати? Що я маю- все у багні, скажи як мені скуштувати того плоду, без зміїв отих, розкажи мені, любий тату... Розкажи мені хоч уві сні я у хвильку мигну і спати буду доти, поки не прийдеш, поки постіль ще гріє тіло, якщо ні, тоді сам забереш усе те, що лишила надія, десь подівся, от так завжди, коли треба ніколи немає, я горю я вже вся уві сні, наснись мені...
Боже, благаю!!!
ID:
446073
Рубрика: Проза
дата надходження: 29.08.2013 15:37:07
© дата внесення змiн: 29.08.2013 21:53:26
автор: Ольга Ратинська
Вкажіть причину вашої скарги
|
