-Тримайте будь-ласка! – люб’язно я подала за проїзд , такій собі зрілій жіночці з великими віями. Фу , так бридко. Мабуть свої давно вже випали, то прийшлось все-таки скористатись послугами косметолога. З такими думками я поглядом провела жінку - кондуктора до наступного пасажира.
Сама тим часом вмостилась по зручніше біля вікна. По ньому весело стикали дрібні каплі дощу, помітно відчувався холод. Ну звичайно осінь, все - таки.
Трамвай прямував за 5 маршрутом, віз мене на вечірню службу до храму.
Спокійно, але швидко відразу темніло. Через вікно було помітно , що місто з головою поринуло у наймістичнішу пору року - осінь. Вітер незграбно здіймав пожовтіле листя у гору. Двірники вправно стояли на тротуарах - робота у них така. У перехожих був помітний рум*янець , а руки ховали у кишені. По алеях прогулювались закохані, закутані у теплий шарф,такі щасливі. Все навколо поринало у цілковиту темряву,а гордовиті ліхтарі зігрівали та пестили місто.
До мого виходу, ще кілька зупинок. А я б ще трішки помилувалась та по мріяла. Не звертаючи увагу на оточуючих я вправно ховала руки у своєму шарфу, знаєте як те маленьке кошеня ховає свій холодний носик.
На наступній зупинці, до трамваю увійшов цікавий молодий хлопець, від нього повіяло до біса смачними парфумами та осінньою прохолодою. Він всівся по переду мене. І мене відразу огорнуло цією романтичною нотою.
В його ароматі було так багато теплоти та ніжності. Такого собі родинного затишку.
І як же з ним познайомитись?! – сердито запитала себе я, не очікуючи на відповідь.
Я швиденько підірвалась, бо мало не проїхала потрібку мені зупинку. Не нароком я зачепила його плече ,та ще й не вибачилась.
Таке трапитись могло лише зі мною. – мої думки мене як, завжди супроводжували.
Моя зупинка. Не наважившись оглянутись, я ще раз врівноважено вдихнула аромат незнайомця…
З невеликим розчаруванням я швидко поринула у міську осінь і невеликими кроками попрямувала до храму. Добре що не забулась, куди я тримала шлях, а то цей його аромат міг мене, остаточно збити з пантелику.
Під ногами , тихо наспівувало мелодію , опавше листя. У його шарудінні я вбачала нічну містичність, таку собі романтику їх самотності. Мої наївні роздуми розвіяв, знайомий запах.Дивно. Невже цей аромат мене тепер переслідуватиме?! – як завжди вміло зловила себе я.
Перед великим ворітьми, я призупинилась, щоб перехреститись та зайти.
У храмі мене зустріла духовна атмосфера яка, панувала повсякчас. Старовинні образи. Запах ладану та догорілих свічок. Мозаїка Небесного Творця. Спів хору та читання молитви. Саме тут моя душа була спокійна, як у батьківському домі.
Служба тривала до пізнього вечора, виходячи з храму мене зустріло прохолодне місто та погляд незнайомця.
P.S Нас огорнуло морозяне повітр*я та тінь ліхтарів .
а аромат смачних парфумів з осінньою прохолодою розчинився в мені.
