Україно!До тебе звертаюся,ненько
Серцем плачу,душею кричу
Та невже ті кати тебе знищать,рідненька
Та невже нема правди у ріднім краю.
Не години й роки ти страждала від горя
Били в дзвони,ти ховала дітей
І гуділа сумна пісня лісом,степом і морем,
Бо не бачив світ ще стільки смертей.
Ти століття стояла навколішки ,мамо.
Ти хромала,та йшла і боролась крізь біль.
Ти не плакала лиш чекала на бажану волю
І молилась за щастя та за вибрану ціль.
А за що ти терпіла,за що приливалася кров?
За мир і злагоду,за те щоби повстала Україна?
Чи за те,щоб та сама картина з’явилася знов
Та інші кати поставили тебе на коліна?
Та ні!Самі подумаймо,невже хтось жадібний і підлабузний
Дозволить Україні впасти.
Та нас мільярди з гарячими серцями в грудях
Ставаймо браття,не дозволимо країну красти.
Вже й так багато в нас покрали різного майна
Покрали все що лиш могли підняти
Та пам’ятаймо є у нас любов та є душа
А це ніколи в світі не можна у людей забрати.
