Не вчила я музичної науки,
До-мі-ля-соль не граю на струні,
Зате ловлю нечутні іншим звуки,
Вони бринять акордами в мені.
Я чую спокій місяця щоночі,
Який магічне сяйво в простір ллє,
Я чую сміх ,коли, розкривши очі,
Радіє світ ,як сонечко встає.
Я чую,як з долонь небесних роси
На землю рясно сипляться згори,
Як шелестять верби шовкові коси,
Коли вустами пестять їх вітри.
О музико душі , таємна, тиха,
Зі мною будь , ніколи не покинь!
Поки ти є,-не здатне жодне лихо
Затьмарити для мене неба синь...
Творила из примата человека,
на протяженьи миллионов лет
И лишь последних три-четыре века,
Из шалашей вспорхнула в высший свет.
Салоны, танцы, оперетты, балы,
Брилиантов блеск, сиянье праздных лиц,
И стариков у стен ряды усталых
И не востребованных на туры девиц.
Це справді музика!
Я недавно знайшов свого юнацького щоденника, було що почитати .
Там були і такі рядки:
На яре сонце народився день
І закричав мелодію землі,
Що колисала вирієм пісень
Життєву правду в людяній імлі.
Ірина Хміль відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
То у Вас талан взаємопроникнення душ з матінкою природою - рідкісний дар, властивий справжнім поетам. Сильно!
Ірина Хміль відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я живу в одному із наймальовничіших куточків Кременчуцького краю,де є річка,ліс . І саме неймовірна краса природи надихає мене на творчість.Спасибі за добрі слова.
Гарно, лірично і трохи містично! Спасибі! 
