Таксі чимдуж летить немов на крилах
І подихом самотності Її уста тремтять.
Мов парус, що натхненно на вітрилах
Мчить до Ассоль,так поспіша й Вона.
Мале дівчисько,що не вірило в кохання.
Потрапила під зливу сильних почуттів.
Тепер замість усмішки чуть лише зітхання,
А серце мов проткнуте сотнями ножів.
Червоний шарф в тривозі маячить на вітрі
Немов попереджає всіх : «Любов це гра,
Де грають двоє,а засоби не хитрі.
Лиш щирість,вірність й чистота»
.
Приїхала… і вибігла з таксі.
Думки піднеслися бджолиним роєм.
Шарф у повітрі,безлад на душі.
А серце з розумом зійшлись в двобої.
«А що,якщо Він вже поїхав…
А що ,коли у серці бачить не мене,
А що, якщо не мною він так щиро дихав,
А що …. тихенько серце,все буде.
Будуть усмішки,квіти поцілунки,
Буде весілля,плаття,дітлахи.
Та чи будуть це в нас стосунки,
Та чи будемо це все Ми…»
Отямилась від того,що почула,
Як поїзд з Ним відправився у даль
І смертна туга серце огорнула.
Не встигла…Тріснула кришталь…
Вже не боролась. Сльози на щоці.
Шарф співчутливо обійняв за плечі.
Та теплу руку відчула на своїй руці.
Згадала: «Любов не терпить неудачі».