Чого ж ми жінки,нещасливі?
Чи цебто ми десь провинились?
Ми хочем проводити ігри
Й рождЕні не як юродиві
Та в наших руках пустота
На жаль..І від нас не залежить
Ми лИше чекаєм дзвінка
Хоча і не юродиві
За вами фортеці стоять
За нами бувають руїни
Облишених кимОсь барикад
В покинутих,зламаних стінах
Життя побудує мости
Так швидко,що аж завмираєм
Та рідко встигаєм пройти
Дібратись до берега раю
Кохання -то річ не складна
Важливо уміти кохати
А ляльку й солдатика я
У змозі й на ринку придбати
Ось так і ламають серцЯ
Як ту порцеляну манірну
А з крихт долинає життя
Протяжним,обуреним визгом
І хто тому винен?
-Жінки.
Бо тільки жінкам так здається
Що щастя буває легким
-За щастя-потрібно змагаться
