І знову пісня ця лукава
Заграла ніжно так в серцях
І вкарбувалася в уяві,
Немов повішена на цвях.
Здавалося б, проста мелодія,
Здавалося б, прості слова
Та це не музика, ба навіть не історія
Це так повільно ковтає нас страх
Людське бажання бути оптимістом
Розвіялося як над полем прах
Лише тіла блукають десь по місту
Вони живуть, але, на жаль, у снах..
Набридла меланхолія і туга,
Яка охоплює навколо все живе
Так хочеться відчути себе дужим,
Так хочеться забути все бридке!
Стікаючи водою між камінням,
Пекучий біль стискає нам серця
Лиш непомітне, дике божевілля
Як опіум для нашого буття...
