Я зіроньку кожну впізнаю в обличчя,
А з місяцем срібним стрічаюсь давно,
Тому-то ночами мені і не спиться,
Порталом у світ я обрала вікно.
І тільки-но вечір лягає на місто,
Густа пелена огорта ліхтарі,
Я крила вдягаю, в кімнаті затісно,
На мене чекають, десь там, угорі.
Мої походеньки світами до ранку
Ніч темна ласкаво сховає між зір,
А з першим промінчиком сонця, мов бранка,
Стелюся туманом на плечі землі.
Я зіроньку кожну знаю в обличчя.
Пастельний етюд, за яким вгадується широке полотно.
...мов бранка - хороша метафора, але в цьому місці можна було б придумати ще кращу варіацію слів, щоб її природніше обгрунтувати.
@NN@ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Пане Ігорю, мені теж там муляє, але писала вночі, виставила після короткого сну, як виправити *недопетраю*, колись... іншим разом...
Дякую за комент
Зриваю ніжно тиші пелюстки
І поринаю у блаженну мрію.
Вдивляюсь у віддалені зірки,
Їм сповідь шлю із каяття й надії.
Стелю під ноги я Молочний Шлях,
Як рушничок весільний золотавий.
І з місяцем вінчаюсь...Бо у снах
Лечу у далечінь - і не вертаюсь...
1997
@NN@ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
За вікном тиха ніч,
Оксамитово - синя.
Зорі, мов діаманти,
Хтось розсипав по ній.
Одинока тополя,
Неструшеним листям,
Торкається ніжно до них.
Місяць срібний з-за обрію,
Мов той човен казковий
Розгортаючи темряву,
Підплива до вікна.
Задивившись на нього,
Дивом цим зачарована,
Заблукаю у всесвіті я.
На мене зоряне небо діє як наркотик (хоч як діє наркотик мені важко судити ) Але те що відірвати погляд від зірок мені вартує зусиль, це таки свята правда. Гарно написано, чіпає...
@NN@ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
мені іноді здається, що воно мене проковтнуло, і я як Іона в шлунку кита