Вона була надто відкритою, надто щирою, надто наївною, надто доброю, надто закоханою, надто віддавалась людям, до якихось щось відчувала, надто багато читала, надто багато слухала музики, надто багато думала. У ній було занадто багато отих «надто».
Під її шкірою жило занадто багато мурах, які надто сильно любили танці. Мурах, які від звуку його голосу витанцьовували так сильно, що її шалено трясло. Отой щем у її душі був надто сильним і викликав стільки емоції, що вона просто задихалась.
Її влаштовувала реакція мурах та власного тіла на його голос, коли він був поруч і, коли вона мала повне право називати його своїм. Але не зараз. Коли від його тембру мурахи шаленіють і танцюють, і топчуть її гордість.
Вона боїться дня, коли зустріне його з іншою. Бо ж оте надто вирветься назовні. Точно вирветься. Бо отой дракон, що обпікає і дряпає її душу зараз, мусить рано чи пізно вирватись назовні.
Колись вона приспить закоханих у нього мурах і буде жити далі. Вона буде надто щасливою. Це єдина надто, яке її влаштує.