Згрішили ми, Ти вигнав нас додолу,
Замкнув небесні двері за Собою,
Життя звелів нести в земній юдолі,
Поки не відметем гріховну волю.
Закрились двері... Ти чекав за ними,
Щоб повернулись ми і попросили
_Візьми нас, Господи, візьми назад,
Та ми не озирнулись на Едемський сад,
Відкинули любов, не захотіли каяття,
Немов знамено понесли в життя
Поневіряння, вбивство, забуття -
Одне сміття... Гірке сміття...
..................................................................
Ми вже не діти. Час минає, плине,
Ми, підсвідомо, знаєм нас чекає Батьківщина,
Що на Землі ми блуднії сини,
Нам сняться чисті наднебесні сни,
І двері вже Господь давно відкрив назад,
Ізнетерпінням нас чека Едемський сад,
Ми лиш повинні відректись гріха у цім житті,
І повернути Господу любов у каятті.
Пора прозріти і збагнуть - ми діти Божі,
Він нас давно чекає у небесній огорожі.
Початок Великого Посту 2002 року.
дивовижним є ще й те, що період написання теж збігається... от і не вір після цього у Вищі Сили...
@NN@ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Колись отримала, тільки но видану, збірочку молодих поетів- християн, читала ззадоволенням і відкрила для себе, як збігаються, переплітають думки одновірців, іноді фрази до сотої долі сходяться. Так раділа за молодь, їм більше дано і запитають з них більше. Що, начасі, і відбувається.
Тільки наше каяття змінить світ на краще 
