А про кохання Я знала від самого народження,
мабуть, Я народилась вже з таким знанням...
Кохання, яке не просто закоханість,
повага, захоплення, вдячність, мрії....
А - саме те, коли на кону - Життя,
коли нічого не варте слів, бо немає дотику…
Коли шепіт біля скроні – до мурашок по шкірі…
коли погляд у вічі – то політ до безодні…
Тому, я жахливо боялася його….....
Тоді нутро душі замкнула сімома замками,
а серце запечатала паролем,
Жила лиш розумом, не дозволяла навіть і...
торкнутись Серця,
Та не оголювала Душу, тим хто поруч був...
Тобі ж, мабуть, насправді Я була потрібна…
Бо не зважаючи на перешкоди свого путі,
Ти все одно дійшов…
Зірвав замки з Душі, зламав печать паролю з Серця
І увійшов - не вагаючись і не спитавши,
чи Я цього бажаю…
Бездумно, керуючись лиш пристрастю і почуттями,
Ти заполонив собою все моє Єство …
а теплоту свого серця, вдихнув у мої груди повноту життя.
Безпечно ніжачись у купелі твого кохання,
і сутністю, і тілом, і єством
Я раптом зрозуміла, що відчуваю, те що мала вже давно відчути…
яскраву насолоду від життя...
