Лише тепер помітив з дивом –
Живу в оточені Людмилок,
Та ще не встиг надивуватись,
Як визріли про них цитати…
Одна чатує у літклубі
І пише вірші дуже любі,
А інша, знявшись аж до стелі,
Бентежить душу у костелі…
Людмила теж, одна сусідка,
Що бачу в коридорі зрідка,
Є ще одна у цьому ж домі,
Що водить ксьондза з колядою…
Є ще Людмили у від'їзді,
Тому про інших у під'їзді –
Це дві сусідки – баби Ганни,
І кішка, що на сходах гадить,
Її хазяйка – біла Алла,
Чомусь худенька дуже стала…
Є ще тут вище дві Олени,
У кожної свої проблеми,
Та їх найбільше у тієї,
Що любить успіхи миттєві;
Є шість заручників сивухи,
Як жертв духовної розрухи…
Про що це я?.. А-а-а, про Людмил…
Чого ж тебе понесло в тил?..
P.S. З Людмили я почав кохати
До того, як іти в солдати…
А після чув – всі ЛЮДИ – бляді…
Не вірте…брешуть…лиш Кремляді…