Я знала ці руки,
Вони обпікали давно…
Тут небо так низько! так близько непрохані чари…
Ось тут пригубила я вперше пекельне вино,
Коли мої ноги
горіли пісками Сахари…
Дитя лабіринтів…
З якого з”явилась вірша?
Пустельна Мадонна в моє поверталася тіло…
Лише полонянка, вливалась у море душа…
Душа, переповнена
спраглими водами Нілу…
Ці опіки – шрами
В мені - від твоєї руки…
Твоя прохолода – моя нагорода чи кара?
( і знову крізь серце моє проростають піски...
І я відчуваю –
мене впізнавала Сахара!)
Ти кожного разу
Дощенту стирала мій слід!
І ніч африканська вмирала зі мною… і смерть ця
Була необхідна… бо холод твоїх пірамід
Ще й досі пече
у найтонших папірусах серця…
Неожиданный интересный ракурс, который можно понимать очень даже разнообразно, неоднозначно, и даже фантазийно. Спасибо за чудесную неожиданность, а поэтому пробуждающую счастливые моменты с прикосновением их величества ВДОХНОВЕНИЯ...
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
чи то й справді душа поета живе у багатьох вимірах, літає в нескінечних світах, вміє перевтілюватися і ставати будь ким, чи то лише вміння надзвичайної уяви? - але я скоро повірю у все це разом, спостерігаючи за вашими творами.
деталізовано, в такій достовірності малюєте образи, яскраві, динамічні, живі, повні енергії життя, в експресії почуттів - ніби й справді були полонянкою далекої Персії, чи холодів Арктики, чи вічною мандрівницею пустелі...
дякую за всі ці відкриття, Гостю!
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
не знаю,Касьяне якщо скажу,що пам"ятаю Ви ж не повірите?
а ти усміхався,
немов нерозгаданий сфінкс,
бо знав, що за небо на плечах подвоєно плату...
а в жилах рікою уже неприборканий Стікс...
а в серці Сахара вогнем на папірус крилатий...
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
якщо скажу,що пам"ятаю 
Ви ж не повірите? 
Дякую!!! 
