Прощання, прощання, прощання, -
За роком минає рік.
І, знаєш, скажу без вагання:
Ти - люблений чоловік.
Хай небо буває з грозами,
І ранок - одна імла,
Та якось всього в нас дозами:
І холоду, і тепла.
І якось всього в нас мірою,
що скаржитись - навіть гріх.
В бурхливім життєвім вирію
Рятує мене твій сміх.
Рятує плече підставлене
в хвилини й години мук.
Разом сильнішими стали ми,
Не розмикаючи рук.
В тиші такій оксамитовій
Збивається часу лік.
І хочу мовчати світові:
Ти - люблений чоловік.
Навіть якось не по-жіночому раціональний вірш. Довершений. Із перлами:
Разом сильнішими стали ми,
Не розмикаючи рук
.
(Правда, чому тоді
Прощання, прощання, прощання
?)
І хочу мовчати світові:
Зараз ще окуляри надіну)
А, ось, знайшов, здається:
В бурхливім життєвім вирію
Вирії?
Марічка9 відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ну, по-перше, "вирії" і "вирію" - обидва варіанти правильні.
По-друге, початок вірша - то про швидкоплинність часу. Перший рядок (з допомогою розділових знаків) пояснюється другим, себто що за роком рік минає і з нами прощається.Час безжально безупинний.
І про мовчання. Про найголовніше, найсокровенніше - мовчать. Тому "хочу мовчати світові".
А, і по-третє, по-жіночому теж буває і раціонально, і довершено!
Згуртовані колективи людей це реально-сила! Проблема лише в тому, як згуртувати. Люди часом як кішки гуляють самі по собі ... Союзи двох існують довше, оскільки згуртувати їх простіше (взаємні особисті інтереси), але і вони розпадаються. Тобто людина тварина стадна, проте прагнення до союзу найчастіше продиктоване особистісними мотивами. Залишаються безкорисливими тільки любов і дружба. Але навіть втрьох дружити вже не просто.
Марічка9 відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
В цьому є якийсь сенс.
Але стосовно тварини стадної - то у мене, мабуть, інше бачення). І особистісні мотиви - це теж є, але і винятки стаються, що радує.