І небо не розсиплеться в каміння,
і світ не трісне попалам.
Не знаю я, чи, то бажання, мрії, вміння
та Україну не віддам я вам.
Сьогодні все напоготові:
до влади запитання і танки там на сході,
ми ніби на трухлявому мостові -
потрохи тонемо в брехливому болоті.
Лиш інколи, вчепившись за надію,
ламаючи навіяні страхи,
я намалюю пензлем віру
та відправлю воїнам в думки.
І маса не написаних історій,
і мільйони несказаних там слів.
Ми маєм сотні алегорій,
в реалії лиш коронованих ослів.
Тихіше. Чуєш? Там війна гримить.
І чутно крики воїнських ракет.
Вогонь. Надія. Віра. Мить.
То не важливо, у раді вже давно бенкет.
Народ – то сила, лиш коли єдині,
коли ніхто царем себе не оголосить,
коли за Україну, вчора, завтра, нині,
коли у владі президент грошей не косить.
І поки, диктатура малює нам картини,
що ніби скоро все уляжеться, забудеться
Ти пам'ятай!
Ніщо й ніколи не буде забуте,
і у в майбутньому народу своєму нагадай:
єднання країни, свободи бажання закуте.
Ти пам'ятай! Що попри навіяні, чужими, думки,
геройство не зітреться словами,
і не зважаючи на газетнії казки,
ти нагадай! Біль не змиється сльозами,
минулого ніхто, ніколи не позбудеться.
Біда, що сталась з кожним з нас
це лиш частинка пазлу, чиї надії збудуться,
й настане наш щасливий час!
Галю, Ви дуже світлий автор 
