В її очах всі діаманти світу,
Метелики злітають з її вій,
Трояндами палахкотять ланіти,
А губи шепотять: «Коханий мій!
Любовний трунок я тобі зварила,
Як вип’єш, то забудеш про печаль;
Піднесений, розкриєш свої крила,
І линемо з тобою ген у даль.
Над хмарами нам небокрай скориться
І в леті нам не буде перепон,
Ти мій орел, а я твоя орлиця,
Моя ти мрія, я твій дивний сон».
Він зазирнув їй у зелені очі
І поринув у морі почуттів.
Він випив трунок, і тієї ночі
Заснув назавжди під чарівний спів.
Київ,
13 жовтня 2015