За думою дума роєм вилітає,
Одна давить серце, друга роздирає,
А третя тихо, тихесенько плаче
У самому серці, може й Бог не бачить.
Ти спиш, Тарасе безталанний.
Дніпро твій скривджений шумить.
Ні, твої думи ще не вмерли
І кобза струнами дзвенить.
Десь буйний вітер стогне в полі,
Сповитий болем рідний край.
Народжений в ярмі, неволі,
Співай, Кобзарю наш, співай!
Про тії літа молодії, cвято в Чигирині,
Гонту в Умані, співай! Cпівай, друже, нині!
Щоб ми діти послухали твоєї науки.
І не рвались окаянні в чужину на муки.
Не скрадались тихо знову на слизькії хвилі.
Не шукали правду нову в розритій могилі.
Ще не спить холодний яр, сонце не сідає.
Промовляє наш Кобзар:
"Борітеся - поборете, вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава і воля святая!
Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю!"
