***
Ви пам’ятаєте мене? А ми ж знайомі.
Згадайте: жовтень, у Дніпрі потоплий промінь
І ніжний присмак хризантем, гортаний клекіт
Якихось птахів. А осик багряний шепіт?
І найсолодші кавуни – бо то ж останні,
А те побачення старе з ім’ям Труханів?
Її пронизливі, як гріх, летючі риси,
А той натхненний монолог ущент – актриси?
Як смутки темними крильми їй били браво,
Прощання ж ніжності на злам ще куштувало.
І як вклонилась і пішла, хоч гра лишилась,
Лише по білому плащі коса зміїлась.
І тільки розпач шаленів нечутно й палко,
Та зовсім поруч там стояв старий рибалка.
І, що в умовностях примар чи не найгірше,
Спокійно берегом ішла красива інша.
То ж скам’янілість втисла біль в душі підвали,
Ця ваша гордість я була. Тепер впізнали?
