Серце кровію заливає,
Як Батурин на згадку йде,
Окрім люті до вас немає,
Москалі, аж нічого вже…
Цар московський, ота Петруха
Загубила людські життя,
Боже мій, те б Тобі у вуха…
Не познали вони каяття,
По звірячому всіх згубили,
І малих, і жінок, і старих,
Вони різали їх, палили,
Та знущались, пройдисвіти, з них…
І текли, і текли ріки крові,
Православної крові текли,
Бо наказ був його суворий:
Щонайлютіше знищити всіх,
Та розвіяти прах і попіл
Тих маленьких, жінок і старих…
Москалі, цим пишатися годі,
Бо ніхто не творив так, як ви…
Не було за історію свідчень,
Щоб зробили з народом таке
Тридцять тисяч послали у вічність…
Як змогли ви створити це
Над братами своїми по вірі,
Над слов’янами, вже кажу?
Звірству цьому немає міри,
Ви зробили це в куражу…
Це злодійство на вас навіки,
Не пробачить вам це Господь,
Москалі та нащадки, довіку…
Цим пишатись, москалику годь…
Вже розписаний шлях ваш на небі
Царем вашим тоді ще, Петром,
Летите ви вже в сказу кареті
Та отримаєте, що дано…
Такі справи Господь не лишає,
Відповісти прийдеться за них
Коли станеться - Бог це знає,
Ви моліться по душах своїх…
(Тисячі ні за що убієнних
Під москальський той галас і крик…)
Щоб на ваших поганих теренах
Не так швидко з’явився гаплик…
08.07.2010р.
