Вечір догорає, вся сім’я у зборі.
Не сидить вже котик на чужім заборі.
Всі спішать до хати і за стіл сідають
І чогось смачненького як завжди чекають.
Донечка маленька і синок, і тато.
Трапезу почато, хоч не сіла мати.
- Синку, - каже мама, - як твої уроки?
- І чому це в тебе, синку, сині щоки?
Тато не зважає і чита газету.
В рота запихає смажену котлету.
- Я уроки вивчив, навіть постарався
- Ну а щоки сині – з хлопцями змагався.
Тато з під газети косо позирає.
Що у нас на третє? – лагідно питає.
Мама як підскочить, як гримне по столу.
- Третє йому, третє, ти б сходив у школу.
- Взявся за газету, «Вісті» він читає
- А що в сина двійка – він того не знає.
Матінка крізь сльози налива компоту.
Тато той стаканчик відправля до рота.
На диван м’якенький оком позирає.
Через мить на нього він уже лягає
- Синку, повечеряв? – запитала мати.
- Якщо повечеряв, то іди в кімнату. .
- Перевір портфелик, чи все поскладав ти?
- Щоб почистив зуби, бо вже скоро спати.
- Мамо, я доїла, - доня обізвалась.
- Добре, моє сонце, - мама посміхалась.
- А тепер умийся, в ліжечко і спати.
- Мамо, колискову будеш ти співати?
- Добре, моя квітко, але спершу посуд.
- Йди в свою кімнату, та не бігай боса.
Мама посуд миє, тато на дивані.
Діткам все не спиться, ні Вові ,ні Тані.
- Жінко скільки можна? – репетує тато.
- Скільки можна мити, скільки прибирати?
- Цілий день удома, мусить все блистіти.
- Можеш коло мене трошки посидіти?
Мама як кораблик з кухні випливає.
- Знаєш скільки часу все це забирає?
- Знаєш скільки нервів забирають діти?
- Знаєш скільки треба усього успіти?
Тато вже не радий, що почав розмову.
Зараз він промовить репліку знайому.
- Я не розумію ,що це за робота?
- Наварить каструлю доброго компоту.
- Діти ж не манюні, ну які тут нерви?
- Ти ж не прибираєш послід з птахоферми.
-Я весь день працюю, гроші заробляю.
-А прийду додому, тільки сварки маю.
Мама червоніє: - Кажеш не робота?
-Докажи, що вмієш ти варить компота.
- Завтра я із ранку в гості йду до мами.
-А дітей, шановний, залишаю з Вами.
- Щоб були всі ситі: діти і свинота.
- Щоб на кухні чисто впорана робота.
- Купиш в магазині масла і сметани.
- Витреш холодильник, як усе розтане.
- Погодуєш рибок, котика, собаку.
- Та гляди не приміняй з дуру реміняку.
- Добре, - каже тато ,- буде все у нормі.
- Буде все як треба, у парадній формі.
- Ну а зараз, моя мила, краще підем спати.
-І тобі ж ще колискову донечці співати.
Діти вже заснули, все затихло в хаті.
Тільки чути буркіт в спальні, на кроваті.
- Спить вона як суслик. Каже що «устала».
- Та хоча б у щічку раз поцілувала.
- Хоч би пригорнулась чи поговорила.
- Може б за розмовою і дійшли б до діла.
Відвернувся милий, бо вона не чує.
Спить вона без задніх ніг, чоловік сумує.
Вранці повставали, жінка чепуриться.
Одягає гарну сукню, буси, як годиться.
Діти ще у ліжку у вісні літають.
І про те, що мама їде, зовсім ще не знають.
Мама йде на своїх шпильках тихо до дверей.
- Не хвилюйся, моя люба, буде все окей.
За жоною тихо двері чоловік закрив.
І від щастя, що на волі, мало не здурів.
Кинув оком на годинник:»Ще піти поспать?»
Але тут по черзі діти почали вставать.
-Тату, де поділись капці, хочу в туалет!!!
-Таню, трішечки тихіше, наче кулемет.
-Тату, де поділась мама, снідати пора.
Репетує вже на кухні мила дітвора.
- Так…поспав,- промовив тато.-Що ж це за біда?
Відкрутив на кухні краник- не тече вода.
- Що готує мама снідать?,- згадує татусь.
І зникає мимоволі посмішка чомусь.
- Зараз будуть вам омлети,- тато промовля.
Заглядає в холодильник, а яєць нема.
Слава богу молока не малий запас.
- Зараз буду, мої дітки, частувати вас.
-Тату, я не буду пити! Зовсім не смачне.
-Таню, мама у бабусі, слухайся мене.
Пили діти не охоче.- Тату де наш суп?
- Треба їсти гаряченьке, бо засохне пуп.
- Що ти мелеш, доню мила, хто тобі сказав?
- Мама каже. Правда ж Вово?, - Вова промовчав.
-Тату, можна погуляти, сьодні ж вихідний.
-Добре, синку, тільки спершу личенько умий.
Вову вмить з-за столу здуло. Радість ось яка!
Через мить вже за забором у футбола гра.
Тато сидячи у кріслі смачну каву п’є.
І газету з-за подушки сміло дістає.
- Тату, сумно, - каже Таня, - розкажи мені
- Як набридла тьотя Ася, скільки ніг в свині.
- Заплети мені косички, платтячко погладь.
Не забудь після обіду вітамінку дать.
- Доню, ти піди пограйся, тато почита.
-А чому хмаринка плаче, - донечка пита.
- Не питай мене дурниці, краще помалюй.
Ось фломастер, розфарбовки, сядь і пофарбуй.
Таня сіла і малює, тато все чита.
Тату, що будем обідать, - донечка пита.
Тато кидає газету: \\\"Боже магазин…\\\"
- Треба масла і сметани…Де подівся син?
- Синку, - відчинивши двері тато погукав.
Син на вінику-кобилі зразу прискакав.
- Треба в магазин сходити, - батько доповів.
На штани грязнючі, рвані погляд перевів.
- Ти чи в курнику валявся? Де порвав штани?
- Тату, я не винуватий, це все пацани.
- Добре, ти заходь у хату і штани знімай.
- Хоч мочи їх ,хочеш викинь,…краще постірай.
- Та дивися за сестрою. Я у магазин.
- Щоб коли я повернувся, все було чин-чин.
В магазині свіже пиво і тарань суха.
І не буде після пива нити голова.
Взяв і масла і сметани, а про хліб забув.
Зате взяв тарані, пива трішечки ковтнув.
Ось приходить він додому, долинає плач.
Таня голову схиляє, Вова як палач.
- Діти, ви ж уже дорослі ,хіба можна так?
- Ну не плач ,моя маленька .Вово, ти дурак.
- Налякав свою сестричку. Краще б почитав.
- Якийсь віршик чи то казку, а не зобижав.
- Доню, а чому ти в фарбі? Я ж листок давав.
- Ти ж себе розмалювала. Я б тобі задав!
- Тату, тату, хочу їсти! Щось смачненьке є?
- Зараз буде, зараз буде, сонечко моє.
- Вово, віднеси у ванну все, що з Тані зняв.
-А скажи, штани грязнючі ти вже постірав?
- Так, повісив на вірьовці, - Вова промовля.
- Тільки щось не відіпрались п’ятна полину.
- Так, нас мама не похвалить. Добре хоч живі.
- Заспокойтеся обоє, тільки не ревіть.
- Ось, куштуйте бутерброди. Тихо! Всім мовчать!
- Це не ми, то тату свині з голоду кричать.
- Кіт, собака, кури, свині – я ж про них забув.
Тато вдяг стару рубашку і колоші взув.
І помчав у двір як вихор, підбирав слова.
От якби почула мама як він промовля.
Діти з вікон позирають як тато літа.
Від сарая до сарая , впав через кота.
Діти слів таких не чули і цікаво їм.
Що ж нарешті скаже тато, коли зайде в дім.
Тато мріяв про газету, про диван і чай.
Зрозумів ,що птахоферма усе ж таки рай.
Холодильник розморозивсь, посуду гора.
На вечерю хоче мойви, а її нема.
- Де ж це мама заподілась, - Танечка пита.
- Скоро прийде, - тато в’яло їй відповіда.
- Тату ,глянь, на платті цуцик, тільки голова.
- Ротик, носик, вушка, очки – хвостика нема.
І шукає ззаду хвостик в себе на спині.
Тато вже не розуміє, реготіть чи ні?
Вечір знову догорає, час собі повзе.
- Щось сьогодні, - каже тато, - нам всім не везе.
- Скоро вже і спать лягати, мами все нема.
- Мабуть теща причепилась як ота чума.
Тато хмурий миє посуд, утирає піт.
Під ногами ходить нявка ненормально кіт.
- Синку, завтра понеділок, ти уроки вчив?
-Я забув, що завтра в школу, - тихо Вова нив.
- Тату, тату, колискову, - донечка блага.
І в цю мить у дверях дзвони радісно луна.
Мама, ангел наш спаситель! Ось вона! Прийшла!
- Відпочила я на славу, навіть ожила.
- Ну, а ви як тут без мене? Їли ви чи ні?
- Все правдиво і по честі розкажіть мені.
- Роздягнуся і умиюсь, новин повен рот.
-А до речі як на смак обіцяний компот?
- Люба, мила, вибачаюсь, ти пробач мені.
-Я не знав в житті своєму отаких ось днів.
Люба мило посміхнулась, мов «пробачу все».
І на кухню повну торбу доброго несе.
Тепло, світло стало в хаті, затишно в сім’ї.
- Мої любі, мої милі, діти дорогі.
Мама всіх нас обіймає, радісно в цю мить.
Як чудово, коли можна просто так любить.
Всі поснули, тільки в спальні тихо хтось бурчить.
- Спить він, каже: «Заморився дуже посуд мить».
- Хоч би ніжно притулився і сказав»Люблю».
- Замість цього він здихає:»Краще я посплю»
-А від чого ти стомився? Діти ж не манюні.
- Можна слухать і терпіти всі їхні нюні.
- Ну які вже дома нерви і яка робота?
- Ти за день не зміг зварити навіть і компоту.
- Так кохана! - Що кохана? - Тільки не сварися.
-Я учора з гаряча дуже помилився.
Той, хто слухав і себе в цих рядках впізнає.
Хай про щиру обіцянку і загсі пригадає.
Зрозуміє, що найближчих легко осудити.
Але спробуй за вину все ж не розлюбити.
ID:
635544
Рубрика: Поезія, Гумореска
дата надходження: 13.01.2016 18:42:57
© дата внесення змiн: 13.01.2016 18:42:57
автор: Лана Мащенко
Вкажіть причину вашої скарги
|
Дуже гарно описано трудове сімейне життя жінки.Я схиляю свою сиву голову перед жінками. Я все своє життя присвятив дружині,щоб з її хворобою було легше жити. Боже,як мені тяжко без неї.
