Вона чекатиме тебе віддано до світанку,
Приготує шоколадні кекси та філіжанку
Кави із запахом міста та присмаком дощу
І скаже: «Тебе, мій любий, не відпущу!»
Її голос буде відлунням мітингів та пікетів,
Коліна побиті від всіх незакінчених злетів,
Волосся пахнутиме пивом та дешевим вином,
Комусь вона буде казкою, комусь дивним сном.
Вона любитиме походи, намети, вогонь та зірки,
Бродитиме містами, ховатиметься в хостелах і роки
Заплітатимуть їй на скроні безкінечні дороги,
Про неї писатимуть найкращі сайти та блоги.
Її стегна пахнутимуть літом, зап’ястя - димом цигарок,
На неї будуть молитися, вона буде причиною сварок,
Її плейлист помиратиме від джазу та року
Поки до світанку вона чекатиме твого кроку…
…З перегаром часу ти прокинешся десь восени,
Ридатимеш, що проміняв моменти з нею на сни
Гортатимеш спомин – забутий пожовклий альбом
І дивно колотиме щось поза лівим ребром.
Її запах вестиме до пристані, де холодним дощем
Шторм ударив у груди, де небо і вітер – то щем.
І знаєш, там, на піску, між уламків, бруду, вогню
Ти побачиш її – втрачену молодість, вже не свою…
