Кропом і м’ятою пахнуть сільські вечори.
Тягне волого від річки в недавнє осоння.
Зірка блідніє край неба, та ще не зорить
В з’яві одвічній за крок до нічного безсоння.
Сутінь лілова вгортається в синь-фіолет,
Глибшає темінь в садках і далекому лісі.
Тишу сполохає птаха невидимий лет,
Й лячно одізветься сич у густому горісі.
Випливе місяць, осяє довколишній світ:
Трави принишклі, дерева і сонні оселі,
В річці поплава, здрімне між осикових віт
І помандрує, де ждуть його зорі веселі…
27.05.2016.
