Ти любиш дощ?
До біса формальності,
я потонула в твоїй неідеальності,
ти любиш дощ?
Не любиш.
До біса те, що я "мала сказати",
ти сам слова губиш,
мене ти хоч
любиш?
Я втомилася спати,
ти любиш
грім?
Скільки ще діб я чекатиму,
скільки ночей я ще спатиму,
де, в біса, мій дім?!
Ти не любиш і грім.
Ти любиш блиск
моїх губ та очей?
Ти любиш залежність мою від речей?
Ти любиш вогонь?
Ти любиш відбитки, мої
легкі збитки
і доторк долонь?
Любиш!
Так, ти все любиш, ти любиш мене,
отже, любитимеш все, що мине,
і речі, і грім, і вогонь, і відбитки,
золота й срібла фальшиві злитки.
Клятий дощ не люби,
та коли він іде,
стій поруч зі мною, поки він не пройде.
Здатний розширити не лише обрії поетичного небосхилу КлубуПоезії, а й прикрасити сучасний часопис. Аби зберегти мир між двома серцями треба стати час от часу й поілом Фенікса! Така от хроніка небезнадійного опору коханому... Виват!
