Чим більше знаю,
тим важче бути наївною,
але я так стараюсь...
Навіть повільніше читаю,
щоб не набратись знань і не стати раптом
сильною,
яка "знає життя", одним словом, більше не називати себе вільною,
і сіріти,
і помічати, що юнацького максималізму більше нема,
а мої однолітки - діти.
А я хочу також гратись в життя,
а не по справжньому жити,
бо нікуди правди діти:
це нудно, стабільно й жорстоко,
тому я злегка поклала око
на наївний світогляд,
бо хочу дивитись у вікно,
думати, що я на землі недарма,
а серце моє пов'язане вічним коханням -
так, це воно!
Я зобов'язую себе таким ось признанням:
я до біса наївна.
Принаймні, прикидаюсь, що я така,
щоб далі казати, що я - унікальна і дивна,
що життя - це ріка, бурхлива і дуже стрімка,
що почуття вириваються з серця,
як тигри - з кліток,
і ніяка подія для мене, хоч вмри, не урок!
Я ж не хочу перетворитися на мудрого старця,
в якого навіть слова і рими гірші.
Словом,
я далі писатиму вірші
про чари,
я віритиму в особливі душі
далі.
Я багато знаю, та я залишаюся
яскравою і
вільною,
бо я хочу бути
наївною.
