Хазяйнує осінь скрізь, куди не глянеш.
Вбрала пишно золотом сади.
Над ставком притихли верби кучеряві.
Опустили віти до води.
Опустили личка золоті вербички,
і калина пишна та рясна.
Золотисте листя й кетяги червоні
знову відзеркалює вода.
Та вода, як небо, чиста та прозора,
хвилями хлюпоче, вдаль біжить.
Ой, осене мила, наша чарівнице!
Не забудь кущі позолотить!
Осінь не забула... Ще щедріш сипнула
на дерева, трави, на кущі...
Нехай золотіє, нехай золотиться,
бо обтрусить вітер, як пройдуть дощі.
Знає про це осінь... Всеодно малює.
Золота прийшла її пора.
Після неї срібним пензликом гарненьким
малюватиме для всіх зима.