Вечір тіні довжить аж до смерку,
І вони зникають. Але місяць
Їх віднайде срібним сяйвом зверху
Між дерев, осель, що тишу місять.
І в оцьому у нічному світлі
Діється не зле щось, а казкове:
Квіти чаром-пахотом розквітлі,
Шепоти пшениці колоскові.
І здається ожива довкілля,
Лиш на мить, здається, оживає.
Скам’яніле ворухнеться зілля
І дихне майбутнім урожаєм.
Ніч прочинить двері таємниці,
Що секрети берегла роками,
Сидячи у сховку, як в темниці,
В самоті за сімома замками.
Що вона відкриє – ще не знати,
Та принишкло все – чекає дива.
А небесно вже звучать сонати,
Простягає гілочки олива…
28.11.2016.
