Не зупиняйся, не зупиняйся, щоб помилуватися картинками, іди далі, бо їх ще безкінечність заготовано попереду, на кожен з метрів.
Я ніколи не думала, що сірий - такий красивий колір, це я про небо говорю. Все засніжене, ви ж в курсі? Йогурт, от як це можна назвати. Темніє в четвертій, хмари напливають, вони такі сіренькі, небо біло-блакитне, і все це йогурт, йогурт.
Але не зупиняйся ні на хвилину, щоб подивитися, в цьому нема ніякої потреби.
(Це твоє місто, твоє, воно ніколи не буває яким воно ніколи не буває, не твоїм?)
Можна ж взагалі нічого не говорити, і від цього нічого не зникне, хіба не класно? Але люди інколи говорять, тому що вони придумали мову, коли відчули, що їм потрібно щось сказати, а коли вони відчують, що мови недостатньо для них, то придумають щось нове, і тоді їх розумітимуть тварини, і рослини, і вони зможуть сказати набагато більше.
Треба перейти через колію, вже перейдено великий засніжений простір, хмари темніють, але ти не зупиняйся, щоб подивитися, тому що це не потрібно!
Я закладалася , що більше не переказуватиму сни. Це не вдається! Але ж хіба я можу стриматися?) Мені сьогодні снилися крокуси, ті, що під снігом насправді. Мені снилося, ніби кожен з них посаджений на такому мостику з землі. В них розвивалося коріння. Коріння багато, і ще - вони сходять!! Але випаде сніг, треба наносити землі, не розумію - чому вони на мостиках? Землі, або сіна, скошеної трави.. Серед іншого.
Я вже майже біля дому.
Бачу місяць серпиком і одну зірку під ним. Справа велика тонка чорна хмара, і трошки за нею - ще дві, і вони швидко рухаються до зірки, ніби хочуть її з'їсти. Але ж то хмари, вони набагато ближче))
Бачиш, яка цього року зима?
Я боялася за цю зиму, бо думала, може, мене буде пригнічувати сніг, може, здасться однорідною масою без кольору і структури, яка вбила всі кольори і поховала під собою всі мої улюблені рослини, думала, як я буду без них. Думала - а що, як мені сніг не сподобається?
Але сніг мені сподобався. Він був чистий, і я згадала, що це вода. І ще згадала про сніжинки, хоч я ще не бачила ні одної сніжинки цього разу, бо сніг насправді рідко падає сніжинками. Я подумала, що, можливо, він випадає, щоби все очистити (у світі, в якому кожна річ щось означає).
Потім мені сподобалось думати, що вони всі сплять, а я не сплю (ну, всі рослини). Доречі, здається, голі дерева таки й справді байдужі до сонця. В тата в підвалі зимують дві фіги, і їм, здається, абсолютно пофігу, що там темно, бо вони зимою без листя сплять( Як ведмеді.
Середовище квіткових цибулин. Знаєте, як сніг випав цього року?
Я дивилася, як тато пересаджує маленьку сливу і аґрус, був листопад, такий холодний день і біле небо - бо я довго дивилася на гілки дерев вгорі, вони такі наповнені, і зовсім не здалися мені сплячими, зовсім навпаки - але чорні, і це був таки листопадовий день, стопроцентно.
А потім я вийшла після обіду з мамою, і все було, до холєри, вже біле!! І сипався сніг)
Як добре, я подумала, що тато посадив ці дерева зранку, що я закінчила зі своїми деревами ще позавчора, і всі крокуси накриті, гладіолуси викопані, гіацинти зариті, тюльпани на місці, всі квіткові цибулини у їхніх гніздах. Чудових гніздах))
Я ходила на все це подивитись, і воно було під снігом, ввечері)
А це тут до чого? А ні до чого) але колись давно, літом, коли ще навіть не було школи, можна було там посидіти і побачити, що дві великі хмари - це не дві великі хмари, а дві гори морозива різних сортів, які можна було б навіть відкусити, але не надкушу, бо вони далеко. "Юля, ти бачиш, що це дві гори морозива, біле і шоколадне?" - сказала я.
Юля погодилась, здається.
І я вже на порозі, і дивлюсь на бурульки з дашка, прозорі, підсвічені і сяючі, і вкриті білим снігом, і на порозі завжди можна постояти трохи довше.
Я ходила ліпити сніговиків. Ми зліпили одного сніговика-оленя.
Можна було і не зупинятись дивитись на бурульки. Поворот-розворот гуляти із собаками, Файнакою і Сніжакою)
ID:
704552
Рубрика: Проза
дата надходження: 03.12.2016 23:10:14
© дата внесення змiн: 03.12.2016 23:10:14
автор: Надійка Голобородько
Вкажіть причину вашої скарги
|
