Невеличке оповідання, що складається з восьми частин. Наймасштабніший із моїх творів. Надіюсь, що
його прочитають і оцінять з усіх сторін. Буду радий за коригування, поради чи критику.
ГОСТЯ З НЕБА
5. Контакт
Свисток чайника кричав на повну, випускаючи гарячий пар. Через хвилину на столі стояла чашка
надміцного чорного чаю. Здавалося, що там пів посудини заварки і стільки ж цукру. Не ясно,
куди лилася вода, але вона таки лилась. Чай був одним з найміцніших напоїв, що пив чоловік.
Будучи молодим підлітком-бешкетником, Грицько любив потягти ввечері пивка з друзями, а по
вихідним чи святам гріх було з тими ж товаришами не випити чогось міцнішого. Як же тоді пробирав
дідів самогон і, як же діставалося від батька наступного важкого ранку. Але аварія, через яку
загинула кохана Гриші, змусила клацнути перемикача в голові і з того часу чоловік не торкався
ні до чого, що здалеку нагадувало алкоголь.
Григорій кинув дальнього погляду на старенький диван в кінці вітальні. Незнайомка спала,
вкрита теплою ковдрою. Чоловік ще й досі не вірив, що все, що сталося з ним цієї ночі, правда.
Але ж ось вона – гостя з іншої планети. Якби таке хтось сказав раніше, можна було б добряче
посміятися.
Спантеличений, здивований і трішки наляканий погляд дивився на сплячу красуню. Четверта ранку,
три чашки ядушного чаю позаду, а Гриша все сидить неподалік від дивану і намагається дочекатися,
коли жінка прокинеться. Голоси в голові зникли, дуже хотілося спати, але чоловік не наважувався
закрити очей. Григорій боявся, що це тільки сон і, заснувши, він насправді прокинеться так і не
отримавши відповідей.
Сонливість все наступала і дно четвертої чашки було досягнуто дуже швидко. Гіркий присмак уже
в’ївся у стінки рота, а від терпкості почав німіти язик. Григорій готовий був підкоритися сну, але
побачив, як рука жінки почала ворушитися під ковдрою.
Тіло чоловіка на мить впало в ступор. Серце закалатало, шлунок стиснувся. Знову цей раптовий
напад страху.
«Ось воно… Ось вона. Жива, справжня, тут. Опануй себе. Ще трішки.»
Незабаром страх минув і Гриша помітив, що закриті очі незнайомки почали рухатися і через мить
відкрилися. Жінка якийсь час дивилася на стелю, а потім скинула із себе ковдру і піднялася із
дивану та, не кажучи жодного слова, наближалася до Григорія, який, розтуливши рота мовчки
дивився на її ідеальне тіло.
Чоловікові здавалося неетичним вдягати новоприбулу, тому, принісши її додому, він тільки вкрив
ковдрою, надіючись, що, коли жінка прокинеться, то сама попросить в нього одягу. Але тепер це
не було такою гарною ідеєю. Оголене тіло гості стояло вже зовсім поруч від почервонілого
обличчя хазяїна.
Погляди людей у вітальні зустрілися, залишивши лиш маленький проміжок між тілами. Григорій був
дещо здивований такому розвитку подій, але в той же час відчував спокій. Ніби його гостя – зовсім
не гостя, а давно знайома людина. Йому хотілося розповісти всі таємниці, переживання, вилити душу.
Жінка повільно підняла руки і поклала їх на чоловічі скроні. В очах Григорія потемніло і він впав,
наче в гіпнотичний транс. Думки в голові перемішалися і що найдивніше – спогади один за одним
почали стрибати перед спантеличеним чоловіком. Наче недокучливі комарі в літній вечір, вони
жалили і випивали з мізків найсокровенніші таємниці чи давно забуту минувшину.
Біль у голові від удару, що вже майже не відчувався, тепер посилився і його пульсуючі поштовхи
били, наче відбійний молоток. Чоловікові хотілося це припинити, але воля впадала в анабіоз і все,
що залишалося – чекати, доки новоприбула не висмокче всі спогади.
Та сама дорога із високою травою навкруги, зелений Москвич. Мамині очі, усмішка. Перший клас
школи. Обличчя друзів. Бездонна ріка. Купа переловленої риби і раків. Безкраї поля. Дідова
сивуха. Технікум. Ліза… Татова смерть. Потім коханої. Мама. Дорога…
Все життя пронеслося перед очима Григорія, розриваючи на шляху шрами, що ніколи до кінця не
загоюються, і відкриваючи комірки із схованими забутими спогадами та мріями, яким ніколи не
судилося збутися.
Чоловік подумав, що його наздогнала неминуча і вічна смерть. Враз після цього, жінка відпустила
голову і потік спогадів сповільнився, а потім і зовсім вщух. Коли розум прийшов до тями, Григорій
побачив, що гостя сидить на дивані, окутавшись у теплу ковдру. Її обличчя було стривожене і
налякане. Хазяїну будинку хотілося сказати бодай слово, але його рот перетворився у ту ляльку
Вуду, чий рот зв'язаний нитками.
Тишу порушила незнайомка. Дуже голосний плач роздався по кімнаті. Сльози текли рікою, а жінка
ридала, жадібно хапаючи повітря. Григорій, вагаючись, підійшов до неї і поклав руку на волосся.
Гостя зірвалася із місця і сильно обійняла чоловіка, нашіптуючи на вухо ледь чутні слова:
– Ти її кохав. Так сильно і так палко, а вона покинула тебе. Як вона могла? Та як тільки могла?
Григорій, ледь розуміючи слова, відштовхнув від себе жінку, тримаючи її за плечі:
– Що Ви сказали? Кохав? Кого кохав? Що ви говорите?
– Ліза, – ледь голосніше, але все ж пошепки мовила далі незнайомка. – Така красуня… – І знову
роздався голосний та пискливий плач.
– Як Ви… Як Ви дізналися про неї? Ми знайомі? Агов, жінко, відповідайте мені?!
Чоловік почав трусити гостю за плечі, задаючи запитання. Вона вирвалася з обіймів, знову
подивилася в очі і з писком «Ой!» впала на диван, закутавшись з головою в ковдру. Тепер
істеричний приглушений сміх ненадовго вирвався з під покривала, а згодом жінка випалила,
що хоче вдягтися.
– Принеси мені свою червону сорочку з гардеробу. Годі їй там вже пилитися.
– Що? Сорочку? Зараз… А як… Як Ви дізналися про неї? Та хто Ви така?
Тіло Григорія знову відчуло той раптовий страх. Про Лізу міг хтось розповісти, але сорочка,
яка справді не вдягалася вже з місяць… Хто про неї знав? Хіба що сам хазяїн. «Це дивно, дуже
дивно», – повторював про себе спантеличеним голосом.
Гостя витягнула голову з покривала, мов та черепаха, і сказала, що відповість на всі питання,
коли вдягнеться.
Григорій, який був у легкому шоці від кіпи незрозумілих ситуацій, мовчки пішов до гардеробу
по свою забуту сорочку, почісуючи посивілу скроню.
ID:
711050
Рубрика: Проза
дата надходження: 09.01.2017 10:59:32
© дата внесення змiн: 09.01.2017 10:59:32
автор: Самотня Людина
Вкажіть причину вашої скарги
|
