Оцей туман і ув очах туман
Ховав любов у пелені вологи.
Немов життя, минувся наш роман
І розійшлися назавжди дороги.
Щоб не згадати ні лиця, ні рук,
Ні слів отих, що зігрівали серце.
Чийсь каблучок, як твій, схвилює брук,
Когось покличе, замість нас, озерце.
І де ж оте? Невже його нема?
Та, ні, живе і жити буде з нами
У веснах тих. А вереда-зима
Не зможе все завіяти снігами.
Бо щось таке лишилося з тих пір
І досі сяє, спогадами тішить,
І царствує поміж високих зір,
Уважних, мрійних і за нас мудріших,
А щем ховає у тремкий туман,
Де почуттів невтоленний дурман…
14.01.2017.
