***
Потемніло навкруги,
Смуток огортає.
Тихий вітер ,на воді,
Місяцем хитає.
Вже невидно ніде світла,
Пташки не співають,
У хатину край села ,
Зорі заглядають.
Бачать жінка за столом
Голову схилила,
З-під опущених повік,
Сльоза покотила.
Вже на скронях сивина,
Сріблом пробиває,
Зажурилася вона ,
Думка душу крає.
Не така уже й стара,
Рано ще сивіти,
Мабуть гріх має вона ,
Ніде правди діти.
Зорі дивляться із сумом,
вітер повіває.
Жінка молиться й думками
В минуле вертає...
***
Зеленіє все навколо,
Буяє красою.
Край села дівчата й хлопці
Зібрались юрбою.
День вже видно із-за гір,
Зорі догорають -
Це вчорашні школярі
Сонце зустрічають.
Перший ніжний промінець
Золотавить воду,
Біля дівчини юнак
Хвалить її вроду.
Вона юна чепурна,
Ранні роси в косах.
Він мов кам'яна стіна,
Вийти заміж просить.
Гарна пара.Люди збоку
Щастя їм бажають,
Лиш одні чорняві очі,
Заздрістю палають.
І не те , що очі люблять,
Не те ,що кохають,
Просто заздрять тій дівчині,
Щастя не бажають.
***
Захмарилось небо синє,
Сонце потемніло.
Над ставом , що край села,
Дівчисько сиділо.
Чорні очі лукавії
По плесу блукають,
А в голові злії думки
Роями літають.
Дізналася вона вчора
Про зустріч над ставом.
І лихим вогнем палючим
Серце запалало.
Подзвонила до дівчини,
Гарно привітала
І що хлопець ї кинув,
Між іншим сказала.
Та, не вірила,бо ж клявся,
Вік її кохати,
Але гордість взяла гору,
Не стала питати.
Тільки вирішила нишком,
Щоб ніхто не бачив,
Підійти до того ставу,
Де зустріч призначив.
***
Туман стелиться землею,
Густими клубками,
Над ставом стоїть хлопчина,
З сумними думками.
Нема чомусь дівчиноньки,
Що її кохає.
Тільки вітер над водою
Туманом ганяє.
Позад нього тінь майнула,
відлягло від серця,
Зараз гляне в оченята,
Сині мов озерця.
Та почувся сміх дівочий,
Лукавий до болю,
Що сказала : насміхнулась ,
Любка над тобою.
Не ти її сокіл ясний,
Зрадливо шепоче,
Тепер вона у обіймах
Іншого тріпоче.
Як не віриш подзвони їй ,
Та їй не до того,
Мабуть витерла вона
Вже номера твого.
***
Розплакалось синє небо,
Дощик накрапає.
В верболозах дівчинонька
Долю проклинає.
Кляне долю,його кляне,
Себе не забула.
Краще б я про те кохання
Не знала ,не чула.
Чому,ти так,мій соколе,
Моя каро Божа,
Чи я тебе не кохала,
А чи я, негожа ?
Навіщо так серце краєш,
Марила тобою,
Закликав мене до ставочка,
Сам стоїш з другОю.
А ще дзвониш телефоном,
Біда б тобі,лихо.
Подивилася на воду,
Заплакала тихо.
Мамо мила, нене люба,
Що маю робити ?
У ставочку вода чиста,
Не хочеться жити.
Не зважилась, не схотіла.
Гріх брати на душу.
Нащо, мамо, породила,
Нащо жити мушу ?
***
Все покрилося снігами,
Виє хуртовина.
Над ставочком ,що замерз,
Зламалась калина.
В яворині за селом
Скрегоче сорока.
В чорнобрової весілля,
Плаче синьоока.
Плаче бідна, сльози ронить,
Живота ховає.
Як ми дальше жити будем ?
У когось питає.
Поїдемо.Пробач,мамо,
Пробач, рідний тату.
Бо не можу принести вам
Я, сорому в хату.
Поїдемо в двох до міста,
Там легше сховатись
І не буде чорноброва
Над нами сміятись.
Розплакалась,як згадала,
Що з батьками буде.
Вони хворі,вже старенькі.
Чи поможуть люди ?
Нащо ж,мамо, народила,
Мене в ту годину ?
Чом, ти батьку, так виховав ?
Не вбила дитину.
Ой,чому ж це я,на батька
І маму говорю ?
Сама винна,полюбила,
Сама зарадь горю.
***
Гуде стогне хуртовина,
Снігом завіває.
В чорнобрової у хаті
Теж щастя не має.
Нема щастя,нема долі.
Чоловік лютує.
На чужій біді ,ти, щастя,
Люба, не збудуєш.
Чоловік у кожнім селі
Має любку збоку
І що ночі у вісні
Кличе синьооку.
Вона йому: і сяк і так,
Не кричить ,не лає,
А він каже поміж люди,
Що ї не кохає.
Сама чула позад себе,
Як шепочуть люди,
Що не буде її щастя,
Не буде,не буде.
Але вона горда з себе,
Вперту вдачу має.
Ходить пишна по селі,
Мов від щастя сяє.
***
Вже весняне сонце світить,
Світить не вгріває.
Ходить дівчина по місті
Притулку шукає.
Та нема де притулитись,
Роботи не має.
Хто погляне на живіт-
Зразу відмовляє.
Ходить бідна тиняється
Від дому до дому,
Заробляє копійчину ,
Долаючи втому.
Не кляне,лиш молиться,
Просить в Бога долі.
Не для себе безпутньої,
Для дитини свої.
Прости ,Боже,безталанну,
Прости,я благаю,
Дай лиш долю тій дитині,
Що під серцем маю.
***
Розквітає все довкола,
Веснонька буяє,
В темнім небі срібний місяць
З за хмар виглядає.
Тихесенько вітер віє,
Вербоньку хитає,
Біля неї молодичка
Плаче,умліває.
На руках трима дитину,
Лиш погодувала.
Доле моя не щаслива,
Доле...й заридала.
Плаче,горне до грудей,
Сльозами вмиває,
Раз покладе під паркан,
Знову підіймає.
Пробач,сину,пробач,любий,
Таку маю долю.
Я, самого не покину,
Тутечки постою.
Знову кладе,накриває.
Сльози заливають...
Вони ,тебе,приголублять,
Бо своїх не мають.
Відійшла.Змахнула сльози,
Воно ворухнулось.
Не стрималась.Заплакала.
Знову повернулась.
Воно глянуло на неї,
Сині оченята,
Простягає до грудей
Свої рученята.
Пригорнула.Заплакала,
І знову поклала.
Сама стала під вербою
Тяжко заридала.
Засвітилося віконце,
Хтось іде від хати...
Чи побачать,приголублять ?
Доленько проклята.
Побачили,пригорнули.
Ціла затремтіла...
Не беріть - це мій синочок,
скрикнула й зомліла.
***
Захмарилось ,потемніло,
Дощик накрапає.
Чорноока молодичка
Мужа виглядає.
І не знає.Чи він прийде,
Чи десь заночує ?
Потай шука синьооку,
за нею сумує.
Він нічого їй не каже.
Вже не б'є,не лає,
Та сама вона те бачить,
Що ї не кохає.
Якщо прийде не всміхнеться,
Навіть як не п'яний,
Тільки скаже:на роботі
День чомусь поганий.
А вона в душі ще більше
Кляне, проклинає,
Синьоокій тій дівчині
Нещастя бажає.
***
Місто вкрилося туманом,
Вітер повіває,
Хоче туман розігнати
Та сили не має.
Лежить жінка у кімнаті
До ліжка прикута,
В синіх очах пролітають
То радість то смута.
Усе чує, розуміє,
Боже милий Боже.
От лиш тільки розповісти
Нічого не може.
Біля неї синьоокий
Хлопчина гуляє,
Мамо люба,мамо мила,
Ледве промовляє.
Славу Богу добрі люди
В біді не лишили,
Біля себе і синочка
І ї прихистили.
Вже минає третій рочок,
Як ніхто не знає,
Де вона і хто вона...
Син сльозу втирає.
Я,віддячу , люди добрі,
Дай лиш Боже силу:
Розплатитись,розповісти,
До поки в могилу.
***
Раннє сонячне проміння
Крапельки збирає,
Кольоровим різнобарв'ям
По деревах грає.
Літня жінка сидить в парку,
Газету читає.
Біля неї хлопченятко
Біляве ганяє.
Нараз дідусь біля них
Різко зупинився,
Глянув в сині оченята,
За серце вхопився.
Доне моя...Ще раз глянув,
На слові спіткнувся,
З ким ,ти миле ангелятко,
Де твоя матуся ?
Сів на лавку біля жінки,
Сльоза заблистіла.
Вам погано...?
Поглянула,сама побіліла.
Фотографія.Я, знаю...,
Ходімо за мною.
І вхопивши за рукав,
Тягла за собою.
***
Літнє сонце,через штори,
Проміння кидає.
Жінка лежить і в думках
Молитви читає.
Двері тихо відчинились,
Постать в дверях стала,
Тату, тату найрідніший,
Тихо прошептала.
Усміхнувся, сів на ліжко
Сльози покотились.
Не говорячи ні слова
Всі Богу молились.
Стала жінка потихеньку
Вставати ,ходити
І про роки ,що в розлуці,
З батьком говорити.
Розповіла як ї люди,
Добрі підібрали
І не знаючи її
Померти не дали.
Батько слухав,хвалив Бога
І людей і долю
І її ,що фотокартку,
Носила з собою.
Лише дякуючи їй,
жінка упізнала,
А так,Боже милостивий,
Стільки б ще страждала.
***
Зеленіє все довкола,
Пташечка співає.
Синьоока молодичка
До дому вертає.
Та вертає не сама ,
З сім'єю вертає,
Одна біда травить душу,
Матері не має.
Не витримала її втечу,
Не дав Бог їй силу,
Занедужала,зламалась,
Пішла у могилу.
Та відляга їй від серця,
Як тільки згадає,
Що зглянувся Бог на неї,
Другу маму має.
Що не дала їй померти
У місті під тином,
Лікувала,доглядала
ЇЇ з малим сином.
***
Вечоріє.Вітерець
Дихає тихенько,
Хита листя на яворі,
Зелене,легенько.
Край дороги чоловік.
Стоїть,зажурився.
Вагається підійти.
Чи не запізнився ?
Чи пробачить синьоока,
А чи гонорова,
Чи повірить:обманула,
Обох чорноброва.
Чи повірить,що шукав ї
Цілі дні і ночі,
Спав і бачив у вісні
ЇЇ сині очі.
Наважився, підійшов,
Душу страх стискає.
Пробач,мила,синьоока,
Тихенько благає.
Поглянула,підійшла,
Сльоза покотилась.
Стільки років про цю зустріч
Я Богу молилась.
Молилася та просила
І Бога І долю,
Щоб дозволили зустрітись
Ще хоч раз з тобою.
Пригортається до нього,
Сльози витирає...
Мамо,мамо це мій тато,
Синочок питає.
Він здригнувся,взяв на руки,
Притулив хлопчину.
І крізь сльози ледве мовив:
Сину,любий сину.
***
Зорі дивляться із сумом,
Вітер повіває.
Жінка плаче за столом
Сліз не витирає.
Боже любий,Боже милий,
Нащо,так зробила
Стільки болю і страждання
Я,всім учинила.
Вітер віє, ніби шепче:
Чуєш,чуєш,чуєш
На чужому люба щасті
Своє не збудуєш.
Зорі згасли,сонце сходить,
Тихенько світає.
Жінка дивиться на воду,
Думка душу крає...
ID:
730194
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 23.04.2017 22:17:53
© дата внесення змiн: 25.04.2017 00:22:50
автор: Іван Мотрюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
Вражаюче!
гарний кінець
