Був син у матері єдиний,
І як настали сірі днини він став на захист України!
Життя свого він не пошкодував,
Від кулі ворога на рідну землю замертво упав.
Лежало тіло бездиханне у квітах на траві,
Душа тим часом полетіла до рідних у селі.
І увійшов хлопчина до своєї хати.
Став на коліна коло ліжка, де відпочивала мати.
Голівоньку на подушку схилив,
Легенький холодок над ліжком пролетів,
І вмить його матусю пробудив.
Прокинулась, і поруч з сином сіла,
Що душа поруч, ще не зрозуміла,
А в грудях серце біль стискала
На мить перед очима постать сина стала.
Перед іконою та мати на коліна впала,
І голосно ,що було сили, у Господа просити стала:
-О, Боже, відчуває серденько біду!
-О, Боже, крила дай до сина полечу!
-О, Боже, крила дай, я полечу в безодню!
-І сили дай крізь пекло я пройду!
-І щоб не сталося, і щоб не відбулося дитину свою на краю землі знайду!
Перед іконою довго стояла, і Господа з сльозами на очах благала і благала!
Іще тоді не знала мати, що сина вже не зможе врятувати,
Не допоможуть їй вже тії крила,
І навіть сила Бога вже безсила.
Минули дні з тої пори, як поховала сина мати,
Та вона віри в Бога не стала втрачати,
Й знайшла в собі сили Матір Божу щоденно молити- інших синів захистити.
Я живу поруч із цією бідою близько 40 км я на власні очі того року бачила сльози тієї матері тому й народився цей вірш присвячений всім матерям які знаходять в собі сили жити далі
до сліз...
