То нічого, що ти далеко
І не страшно, що ти чужий,
Світ - навиворіт, це нелегко,
А чи легко тобі, скажи...
Я вже бачила цвіт на вишнях -
Обривала п'янкі плоди,
Відпускала своїх колишніх
Може, поруч і ти ходив...
Все блукав, щоб мене зустріти,
Повернути, зректи, спасти,
Донести незів'ялі квіти...
Як могла я не знать, де ти?..
Розминулися ми у часі,
Аж планети зійшли з орбіт,
Заморожені вишні в чашці
Обережно даю тобі...
Відігрій у своїх долонях
Соковиті, тугі, смачні,
То для мене вони холодні -
Вишні, зірвані повесні...
Я забуду в твоєму світі
Все, розгублене поміж трав -
Залишайся в моєму літі,
Бо весну мою... він забрав...
- - -
Наташенька, хорошая ты моя, до слёз, вот говорю - как есть... Растрогала ты меня, сама не знаешь как... Спасибо тебе за эту красоту душевную... Давно меня до такой степени не трогала такая лирика... Последняя строчка - мороз по коже...
Лишь сердце догадалось -
Что встреча предстоит!
Любовь их - состоялась!
Судьба благословит!
Наташенька! Пусть лето дарит нам прекрасные моменты! И эти комплименты!