Як посміх – ранок вересневий
Схилився айстрами до нас.
В промінні сонячнім, рожева
Стежина, що веде у клас.
Мов квіти – бантики біленькі.
Ідуть до школи малюки.
За рученята їх маленькі
Ведуть матусі залюбки.
Дитячий погляд несміливий…
Гукає дзвоник в перший клас.
Зітхає вчитель посивілий.
Для нього дзвін в останній раз.
Сльоза скотилася гаряча,
А дзвоник в просінь дня дзвенить.
Дощами осінь з ним заплаче…
І серце так щемить, щемить.
