Як і в рідному світі Фактору Айзека тут серед будівель переважали членоголові монументи зі скла, а підніжжя самих будинків прикрашали не менш претензійно монументальні викидні з мертвих скла та пластику. Замість пального на планеті спалювали якусь органічну гидоту. Від чого навіть метал набував неживих відтінків. Людей тут було значно більше ніж у мегаполісах світу Фактору. Кожен перехожий відбивався ледь помітною цяткою на шкірі Айзека. Хоча вдома у подібних житлових пунктах населення за визначенням не могло бути малим, проте скупчення людей у містах світу Шукачів змушувало Айзека відверто нервувати. Від такої кількості людей зуділа вся шкіра. Проте він знав, що так його буде важче спіймати. Його буде набагато складніше вистежити у переповненому мегаполісі ніж на відкритій місцевості де б взагалі не було б людей. І де б дуже хотілося б зараз бути. Дрібні незручності, які він терпів, були фактично нічим порівняно з труднощами через які проходили його переслідувачі. Його сигнал, чітко вловлюваний на фоні невеликого селища з кількома фермами, надійно глушила кілька мільйонна популяція з поспішаючи заклопотаних своїми справами жителів міста. Для того, щоб його виловити, зважаючи на все йому відоме про техніку непрочитаних, потрібно було знаходитись буквально поруч. Проте була ще одна причина чому він вирішив шукати схованку саме тут. На відміну від решти досліджених планет і його рідної включно, світ Шукачів був єдиним, що не видав переслідувачам жодного з втікачів. Не факт, що їх потім не вистежили. Але все ж… Технічно це було єдиною причиною чому у щитовій він, не скориставшись власним генним маркером, замість дому ввів координати світу Шукачів. Фактично все що він і досі знав про цю планету було те, що населення тут живе під тотальним контролем та влада належить не тому кому здається. Поринувши у власні спогади та почавши ловити гав Айзек мало не потрапив під проїжджаючу повз автівку.
Подумки вилаявшись, він вдумливо провів поглядом віддаляючийся задній бампер все того ж автомобіля. Якби на його місці була б звичайна людина без Відчуття, то випадок міг би закінчитись більш ніж сумно. Власне, і зараз далась знати його покращена просторова координація. Котра, в останній момент, ще до того як він відчув наближення маси з металу автомобіля, рвонула його назад з проїжджої частини вулиці. Не очікуючи доки проїжджаючим залізякам загориться червоне світло, він перемкнув світлофор. Полишивши один гамірний натовп він разом з юрбою перетнув перехрестя щоб зануритись в інший гамірний натовп з перехожих. З першої миті свого перебування на планеті Айзек помітив, що незалежно від того якою гамірною не була б юрба на переходах вона завжди прагнула затихнути. Навіть на підходах до них. Навіть якщо юрба перетинала їх машинально. Це трохи скидалося на якусь прадавню традицію приготування до жертви богам. На переходах, зазвичай, натовп ставав майже побожним. Прибульцю з іншого світу це особливо кидалося в очі. Мабуть існувало якесь підґрунтя для такої поведінки.
Поринувши у хмари, Айзек не помітив як опинився на іншій половині вулиці. Настільки заглиблюватись у роздуми було недозволено при такій кількості його проблем. Айзек криво посміхнувся. Виявляється мішанина та сум’яття натовпу може передаватися. Неочікуване відкриття. Айзек подумки повернувся до дійсності. Вона була сумною аж до божевілля. До того божевілля продиктованого постійним утворенням хаотичних зв’язків між різними ділянками мозку, що могло виникати в тих справді нещасливих випадках при увімкненні Відчуття. Розгублений Айзек випадково рукою кишені із телефоном. Він допоможе йому вийти на контакт із Розпорядником світу. Чи розпорядниками… Чи як це, до дідька, у них тут називається.
Роздратовано Айзек торкнувся кишені із зарядженим револьвером. Трохи заспокоївшись він повільно видихнув. Ще один матеріальний засіб для самозахисту в його положенні був не зайвим. Мобільник йому дав дилер. Звичайнісінький вуличний продавець зброї. Котрий настільки ошалів від суми запропонованої Айзеком, що крім коробки набоїв дав йому «чистий» телефон із незасвіченим номером. Власне, покупець розплатився не грошима, а шматками грубо порваної забльованої, Айзек сподівався тільки забльованої, газети, що її знайшов тут же, на смітнику. Айзек не знав скільки коштувала така покупка. Тож він просто знайшов у мозку дилера потрібний образ і простимулював його. Десь за добу обман мав бути викритий. Він справедливо вирішив, що грабувати двох людей там де можна було обійтись одним грабунком, було не варто.
86
