Я більше не маріонетка,
я обрізала нитки,
злізла з руки,
як несподівано ожила ручна лялька.
Я озирнулась, подивилась на залишені збитки
і пішла далі, і знімаю всі маски,
всі кальки.
Залишилось ще три.
Як у кожній казці є три дороги.
Я звелась на ноги
і маски страху,
невпевненості
та комплексів,
сподіваюсь, самі впадуть униз,
щоб бути чиєюсь іншою причиною жаху.
А я чую свист
в кінці вулиці,
тягну за собою іще маленьку необрізану нитку з черепної коробки.
Іду та іду, а ззаду мене будуються стопки
з прочитаних повідомлень.
Я дійду до кінця, я обіцяю, і ця обіцянка - щось абсолютно нове.
Я була маріонеткою, та в мені
з'явилося серце
живе.
