Мені щастило бути на морях,
у дивовижних мандрувати горах.
Намилувався, надивився я.
Зазнав чимало радості і горя.
Багато в світі різних є столиць.
І безліч неповторних місць чарівних.
Мільйони зустрічались гарних лиць, –
обличчям рідним не буває рівних.
Приспів:
У світі – доріг багато…
Єдине небо – не видно дна.
А рідна селянська хата
на цілий всесвіт повік одна.
Вертаюсь, вклоняюсь, каюсь,
через висоти, через літа.
Немає на світі раю,
та рідна хата мені – свята.
Шляхів і веж подолано сповна,
бажати щастя іншого не стану.
У мене Батьківщина є одна,
де мріють вірні верби понад ставом.
До хати знову згадка привела.
Розворушила серденько гаряче.
Хто хоч би змалку не зазнав села,
той долею обділений добряче.
Приспів.
"Хто хоч би змалку не зазнав села,
той долею обділений добряче."
Це якась магічна правда, бо сільська хата не батьків, а бабусина, та такий розпач бере, така туга, як згадую її.
