Баба з дідом на перині,
Думки в кожного перлинні,
Поклав руку на подушку,
Обійняв немов подружку.
Баба очі закотила,
- Та у тебе ж, ще є сила,
Бач подушку обіймаєш,
Мою душеньку терзаєш.
Хай мене би доторкнувся,
- Та я це, оте забувся,
Дід до неї, здивувався,
Думав сам давно (зостався).
Бо відчув, що я на волі,
Допекла ти вже доволі,
Все життя удвох не в згоді,
Що сказати й на городі,
Все копай, мене ганяєш,
Потім кажеш, що страждаєш.
Нехай добре би відпочив,
Тебе б врешті, я поняньчив,
Обіймав замість подушки,
- Тож давай, підстав ти губки,
Пишні груди, лиш підбери,
Так ніжненько їх пригорни,
Бо боюся, що задушиш,
Все життя ти мене мучиш.
27.09.2018р
ID:
809641
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 11.10.2018 13:54:29
© дата внесення змiн: 16.09.2024 10:48:05
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
