Розстріляним двічі нема що втрачати.
З щитами, з шоломами йдуть на Майдан.
Дарунки убивцям на ці смертні дати? –
Тут бивсь о Хрещатик людський океан,
Був батько-Дніпро на межі божевілля,
Михайлівський бив на весь світ у набат…
Де правду на брехні теперішні ділять –
Тут кожній бруківці знайомий інфаркт.
«Небесна» є вулиця в стольному граді,
Де люд бачив «кач» нескінченний потік,
В розстріляних двічі – нема маскарадів,
Вони не пробачать духовних калік.
Та й Бог не пробачить їм всіх убієнних,
Живих, нерожденних та дим профспілок…
Хоч ходять між нами ще людогієни –
Розстріляні двічі, пришвидшують крок.
У перших рядах йдуть Сергій і Вербицький,
Жизневський і Сеник, а з ними – Кобзар.
Безвусі ще Гурик, Устим борг синівський
Поклали Матусі своїй на вівтар.
А там – їх аж Сотня (насправді то й більше),
Небесний іде легіон на Майдан.
І плачуть мої ненаписані вірші –
Читає Шевченка Герой Нігоян.
щем та гіркий біль... 
