У невідомому місті думок
Є вулички пам'яті
З закинутою архітектурою спогадів.
Колись стіни пам'яті впадуть,
Щоб знову все стало єдиним.
Піде сніг,
Він відбілить думки,
Він укриє вуаллю сніжинок, мов сном,
Все довкіл.
Зачудований Світ
Буде довго дивитись на місто.
На Людину, яка тут блукає одна
Обриваючи яблука подиву
В уцілілому саді надії.
Ця Людина так щиро, так тихо
простягне йому, Світові, яблуко.
Але він не візьме.
Світ так легко дає грабувати себе
І нічого не хоче навзаєм...
Тільки сніг, до якого нікому і діла нема,
Буде падати навзнак
В обійми
Вже забутих пісень
про кохання,
І про радість лишатись живим.
І про радість
Про радість
Про радість
Білий лист
Білий сніг
Білий дим...
